Без ретуші вірші Анатолія Поліщука – 2016

 

Мотивація

 

Бандитам у нас – апеляція,

А патріотам – тюрма.

У суддів проста мотивація –

Понад законом – грошва.

 

01.03.2016 р.

—

Із кадуба Лесі напитись бажаю

 

Не можу забути поліських світанків,

І квіту в садах, на травах роси.

І плачу, і суму самотньої Мавки,

Й таємні, мов ніч, лісні голоси.

 

Не раз у дитинство дзвінке повертаюсь,

У край, де поетка наша жила.

Із кадуба Лесі напитись бажаю

Водиці і слова, як з джерела.

 

Там сили черпнути святої Волині,

Щоб, як поетка, людям роздать.

Дивлюсь на озера, безмежні і сині,

І велич пера бажаю пізнать.

 

Кохаю стежини, де Леся ходила,

Де сонце вставало, ніби із рук.

Відчув її серце, що Бога молило,

Відчув небувалий досі цей стук.

 

Не можу забути я Лесі молитву

І в немочі силу, схо́жу на грім.

Крізь бурі, як ти піднялася до світла,

Пройшлася вогнем у краї моїм.

 

Не раз повертаюсь в поліські світанки –

До Лесі, до люду, в рідний свій дім.

І голос я чую Вкраїнської Мавки,

І Україну знаходжу у нім!

 

24.02.2016 р.

—

Херувими спустились у храми

 

Ще сонце не встигло сховати

Свої золоті кольори,

Як там у селі кричить мати,

Їй вістку принесли вітри

Про сина, про рідну кровину,

Що впав, на бруківці лежить.

Час не зберіг їй дитину,

У небо журавлик летить.

Щита він тримає, мов крила,

За ним піднялися ключі.

Ніч зоряна тіло покрила,

Вінець опустила душі.

Ховає Майдан побратимів,

Тужливі співає пісні.

Стрічає Господь херувимів,

Що дух гартували в вогні.

А мати сріблиться не в часі,

Бо сина зустріне лиш в сні.

Стоять на колінах по трасі

Сльозами окрилені дні.

Покриті Майдани свічками –

Це душі загиблих синів.

Херувими спустились у храми,

Я лиця Майдану в них стрів.

 

21.02.2016 р.

—

Не гоїть сьогодення рану

 

Схилили голови бійці

І на коліна з смутком стали.

Поклали квіти матері

В місцях, де Ангели лежали.

 

Бруківка чиста від дощу…

Та камінь знає ціну смерті.

Його я чую: «Не прощу!

Тут хлопці полягли безсмертні!»

 

А кров з бруківки в серці вже

Її не змили навіть грози.

Золотоверхий в дзвони б’є –

То Київ плаче, й Львова – сльози.

 

Мов душі, свічі мерехтять,

Злітають в небо димом тихо.

Сини Вкраїни знов не сплять –

Незборене осталось лихо.

 

Бруківка, квіти і свіча

Усе, що лишилось з Майдану.

Стікає кров з мого плеча,

Не гоїть сьогодення рану.

 

20.02.2016 р.

 

—

 

Майдан 18.02.2014 р.

 

Закрию очі і кров бачу

Червону на брудній бруківці,

А ще стіну, стіну із плачу,

І постріли катів з гвинтівки.

 

А далі «Кача», лине «Кача»

Із людських сліз в новій Тисині.

Над сином сива мати плаче,

Стікають сльози по дитині.

 

І над Майданом раз за разом

Злітають Ангели до Бога.

Повітря вигоріло газом,

І дихати уже незмога.

 

Це все в одну злилось картину –

Вогонь і дим, і кров, і крики.

І мати дзвонить, дзвонить сину…

Сестричка бинт несе і ліки.

 

Це пекло! Так, було це пекло!

Поранені, каліки, вбиті…

Лиш хлопці билися запекло,

Крилом янгола прикриті.

 

І плине «Кача» по Тисині,

По водах сліз Дніпра і Бугу,

Чоло вмиваючи дитині,

І в серце зашиває тугу.

19.02.2016 р.

—

Героям Крут

 

Стояли Крути, не здавались,

Стояла крихта молодих бійців.

Червоні орди в сталь ламались,

Поки з юначих вуст ще спів летів.

Летіла пісня України,

Немов би грім, збивала ворогів.

Покрились китяги калини

У кров, і сніг від болю багрянів.

 

Червоні падали, стогнали.

На полі трупи, трупи тисячі.

Героїв юних не зламали.

Зимою журавлині йдуть ключі.

 

Співала сотня перша, друга,

Четверта й третя теж злягла в бою.

Лиш шаленіла далі хуга

Носилась пісня слави по краю.

30.01.2016 р.

—

Образ

 

Тебе я забути не можу,

Твій образ нічної зорі.

Лиш душу розбиту тривожу

В осінньо-зимовій порі.

 

Сніги то спадають, то тануть

І води збігають в струмки.

Мов квіти підрізані в’януть

Наші з тобою зв’язки.

 

Куди я не гляну – скрізь поле,

Там – маки, волошки, хліби.

Проміння прорізалось кволе,

До світла летять голуби.

 

Між нами нічні візерунки

І віддаль, немов до зорі.

Загинули в морі стосунки

Й погасли, немов ліхтарі.

 

Твій образ стрічаю я в лісі

У лані швидкої, мов мить.

В лілеї в ставку на узліссі.

Як любиться, буду любить.

29.01.2016 р.

—

Сон в АТО

 

Спокійно ніч лягає спати,

Вже й місяць з хмар подушку збив.

І вітер зачинився в хаті,

І свічі-зорі погасив.

 

Поснули трави у степу.

Пугач співає колискову,

Немов не знає про війну,

Й не чув гармат жорстку розмову.

 

Не сплять солдати лиш одні,

Вартують у нічнім дозорі.

А може дарять свої сни,

Що б спали наші дітки-зорі.

 

Усе спокійно, ніби й мир,

Аби не ці важкі руїни.

Міста і села стали – тир,

А на дорогах не сплять міни.

 

Чи довго буде тихий сон?

Про це Господь один лиш знає.

В патронник поданий патрон,

Команду автомат чекає.

29.01.2015 р.

—

Де було літо, там – зима

 

Де було літо, там – зима,

Й морози спеку остудили.

Де було світло, там – пітьма,

І одинокість тягне сили.

 

Немов поранений стою,

Краплину серця відриваю.

Тебе, як літо, я люблю,

А холод, холод відчуваю.

 

Тепло заковане у лід,

Ні літніх, ні весняних ліній.

І снігом замело наш слід,

Зима на склі, на серці іній.

 

На дверях білий шовкопряд

Плете холодну павутину.

Ворота крижані, де сад.

Мете. Мете уже годину.

 

Вернути б літній зорепад,

І вишні стиглі ті на гіллі.

Чому ж мете все снігопад?..

Вітрами скроні посивіли.

 

Можливо це усе роки

Холодність вносять, одинокість.

Сліди заметені, стежки…

А серце б’ється… Де ж той спокій?

25.01.2016 р.

—

Країна Україна

 

Роками нищили, гнобили

Цей волелюбний наш народ,

І лиш земля дарує сили.

Стоїть на фронті патріот.

Шахтар, учитель, програміст –

Стіна бетонна, моноліт.

Кнута Росії вражий свист

Несеться триста з лишнім літ.

І кожен рік, століття кожне

Є свій герой, є свій козак.

Ординське військо не спроможне

Спинити танець наш – гопак.

І скільки раз вкраїнську пісню

Морили голодом в тюрмі.

В Сибір кидали в осінь пізню,

Вона лунала і в ярмі.

А слово, слово України

Палили вогняним мечем.

Воно, мов птаха, лине нині

Із неповторним Кобзарем.

Поля в родючій вишиванці

Дають багатий урожай,

І сонце сходить, сходить вранці,

І наш відроджується край.

Поки війна, поки незгоди,

Й жирує внутрішній вампір,

Світло у душі народу

Світило, світить до цих пір.

Кажу я: «Слава Україні!».

«Героям слава», – відповість.

Слова ці в кожній є родині,

Немов з писання Благовіст.

 

У ніч з 21 – 22.01.2016 р.

 

Вірш написаний після презентації книги Ігоря Семенюка «Двадцять років потому. Погляд із сьогодення (До 20-ої річниці Народного Руху України)» 21.01.2016 р.

 

 

 

 

 

За тебе…

 

Вони любили Батьківщину,

За Україну в бій пішли,

Дітей покинули, дружину;

І честь, й свободу берегли.

Що ти зробив для свого краю?..

По ресторанах і кафе

Осколки совісті вбиваєш…

Душа у рабстві все живе.

Пропив незайву копійчину,

Про подвиг друзям розповів,

Як п’яним смакував дівчину.

А той солдат в окопі гнив…

За тебе зупинив навалу

Московських озвірілих псів.

Щастя не виміняв на сало

І совість власну не пропив.

За тебе теплий дім залишив.

І твої рідні всі живі.

Ти його зрадив і полишив,

Байдужістю

Слугуєш

Лиш Москві.

 

05.01.2016 р.

 —

Зірка різдвяна

 

Світить Зірка різдвяна, загляда в віконце.

Сповіщає нам усім – народилось Сонце!

Народився Божий Син, пеленає Діва.

З неба пада передзвін – музика щаслива.

Грає дзвінко янголя, сповіщає світу –

Народилось Немовля, щоб гріхи спалити.

У яселках знов волхви в ноги припадають,

І лунають молитви – Бога прославляють.

В небі Зірка різдвяна Сина колихає.

У душі моїй весна, квітка розцвітає.

Слався, слався, Немовля й Матінка Пречиста,

Очищається земля і терени міста.

Очищається мій край, хоча б’ють гармати.

Та світліє небокрай, там – Пречиста Мати.

Немовля в Її руках – Сонце України.

Ще десь гатять у Пісках, але видно зміни.

Бог палає у серцях воїнів Вкраїни,

Не побачить ворог страх й сльози Батьківщини.

Світить Зірка різдвяна, загляда в віконце.

Сповіщає нам усім – народилось Сонце!

 

07.01.2016 р.

---

Малюйте діточки, малюйте

(присвячено учасникам конкурсу дитячих малюнків «Я і Супер Україна – 2016»

Малюйте діточки, малюйте,

Про мир до неба шліть думки.

Як плаче хмарка, не горюйте,

Ви – ангели і голубки.

Нехай танцюють ваші пензлі

І фарби світять, мов зірки.

Пробиті кулями шинелі –

Про мир думками всі батьки.

Несіть до сонця свої мрії

Прозорі, як жива вода.

Малюйте Юри і Марії

Кажіть любові лише – Да!

А я вдивлюсь у ці пастелі,

В дитячі очі і серця,

В них розіб’ється, мов об скелі,

Ворожа Богу й сонцю тьма.

Малюйте діточки, малюйте,

Про мир до неба шліть думки.

Як плаче хмарка, не горюйте,

Ви – ангели і голубки.

23.12.2016 р.