Вірші Анатолія Поліщука – 2015

Читаю далі і знаходжу оту зернину головну,
Котру посіяти вже зможу, й осяю нею темноту,
І закладу живе підґрунтя любові, миру і краси…
Усяка книга є могутня, хоч в різні писана часи.

 

Відпущу, залишу

 

Останній лист з календаря старого року

В минуле птахом з вітром відпущу.

І з ним страждання, сльози, болі і мороку

Потоками все змию я дощу.

 

Залишу спогади приємні і веселі,

І сонячні в душі залишу дні.

Дитинства, юності веселки й каруселі

Нехай прийдуть у рік новий мені.

 

І бурі відпущу, й незгоди поміж нами,

І суховії, і шторми морські.

Лишу кохання нестаріюче роками,

І гори щастя лишу громіські.

 

Нехай іде собі у тридевяте царство

Увесь гріховний мотлох із душі.

Знущання досить вже терпіти, як і рабство,

З листом дістану з тіла спориші.

 

Очищу дім, наповню сонцем, простотою,

І в серце Господа-Христа впущу.

Бо досить таки вже глумитись над собою,

Все непотрібне – віддаю дощу.

31.12.2015 р.

—Українським воїнам

 

По тонкому лезу солдати ідуть.

На ліво, на право – скрізь прірва.

У дома любимі, кохані їх ждуть.

 Рівновагу тримає лиш віра.

 

Ідуть, не бояться, що може впадуть

І ноги поранять чи руки.

Любов до країни – чоловіча їх суть,

За неї проходять крізь муки.

 

Їх ворог боїться, від страху тремтить,

Бо віра сильніша за кривду.

Як світло не можна пітьмою залить,

Так брудом Всевишнього правду.

 

Воїнам світла і солдатам добра

Готовий я оди писати.

Це вами пишається рідна земля,

Це вам, Україна є мати.

29.12.2015 р.

—

Україні

Душа болить і серце крає

Навпіл, на четверть, на шматки.

Вогонь в грудях, вогонь палає,

Україно, одна в нас ти!

Тебе готові боронити,

Цю неньку рідну і святу.

Без тебе не можливо жити,

І цю здолаємо орду.

Терпіти досить московітів

І вірусів, що є в краю.

Посадим поле з білих квітів

Отих, що в Бога у раю.

У кожен дім, у кожну хату

Букет поставим на вікні.

Хай знають всі, як нас багато

Життя віддасть на цій війні

За тебе рідна Україно,

За матерів, і за дітей.

Найкраща в світі ця країна.

В серцях людей вжив Прометей.

 29.12.2015 р.

—

Вино і істина

Хтось істину шукає у вині,

А хтось чужих жінок ласкає.

Ковток чуми залишився на дні,

А спокою душа таки не має.

Хтось пив вино і мудрість все шукав

У спорожнілім дні стакана.

Можливо він її таки пізнав,

Та на душі все кровоточить рана.

І випив я графин вина багряний,

І радість, й щастя відчував.

Сміявся все, бо був я дуже п’яний –

Не істину, обман в вині пізнав.

26.12.2015 р.

Війна і оковита 

Горілка у житті гірчить, хтось радість в ній вбачає.

А за межею одна мить, що долю так міняє.

Ця оковита – біла смерть, немов сльоза прозора.

Життя пускає в шкереберть, а радість лише в горе.

Горять вуста, горить душа, і серця вогник гасне.

І так в степу, де йде війна, життя короткочасне.

Там кулі й вибухи гармат, молитви і страждання.

Чому ж лунає п’яний мат, і п’ють солдати зрання?..

Налиті сльози у стакан, і випито за щастя.

Захлопнув сатана капкан убивчого причастя.

Друзів четверо було, жили в однім окопі.

Від білої чоло гуло, товкли слова у ступі.

Один сказав, один вловив, а третій все регоче,

Четвертий знов усім налив… Випили охоче.

І цілувались, і пили те зілля окаянне.

Поки чорти не піднесли вино їм домовинне.

Ось у руках є автомат… Затвор. Лунає черга.

Один за одним впав солдат. Із трьох лежить шеренга.

А далі страх у нім і блуд, і постріл окаянний,

І над собою самосуд солдат вчиняє п’яний.

Пляшка прозора, мов вода, а в ній полин горючий…

І мати плаче, і вдова… Радіє змій повзучий.

До Бога не пішла душа, виною оковита.

Танцює в пляшці сатана і чорна його свита.

20.12.2015 р.

— 

Молитва

Боже величі і слави,
Боже миру і добра
Бачиш спалахи, заграви,
Бачиш, як горить земля.
Я прошу, як бій настане,
Щоб щитом оберігав,
Щоб загоювались рани,
Щоб товариш не вмирав.
Що би кулі стали з вати
Й перестали в нас стріляти,
Щоб розтанули гармати,
Щоб щасливо спала мати.
Я ж прошу так небагато:
Щоб скінчилася війна,
Що би сина зустрів тато,
І душа була б жива.
Боже величі й любові,
Боже мудрості небес,
Я читаю Твоє слово,
І я заново воскрес.
Те вчорашнє і буденне
За лаштунками давно.
Господи – Ти ж світло денне,
Ти – любові є зерно.
Я навчився всіх прощати,
І прощаю ворогів.
Але буду захищати
Край свій, як і Ти велів.
Слався, Господи навіки,
Ти єдиний без гріха.
Твоє слово – наші ліки,
Захисти грішнЕ дитя.
Я приймаю Твою волю
І я дякую за все,
В Твої руки свою долю
Віддаю. Прости мене!

17.11.2015 р.

—

Порвав штани сьогодні я,
Іду по місту весь щасливий,
Літ надцять це була б біда,
А нині супер я красивий…
26.09.2015

Ці рядки написав поет А. Поліщук, коли із свідоцтвом про смерть матері він ішов по бульвару Шевченка, а навпроти нього йшла в порваних на колінах по-модному джинсах дівчина.

—Україні

Знекровлена і продана Вкраїна,

Безчесними розкрадена людьми.

Століттями чекаємо на зміни,

Щоб вийшла ти окрилена з пітьми.

Осіння іскра підняла майдани,

Зимою з шин палахкотів вогонь.

Кремлівські в трунах ахнули тирани,

Бо віковий розрушився полон.

Без тебе безпорадна є Росія,

Де правлять чванство, дикість і ханжа.

Де досі процвітає тиранія,

А на теренах бродить все нужда.

Ти, ніби птаха, вилетіла з клітки,

В твоїх річках бурлить свободи кров.

Безумство видніється в очах сусідки.

Москва жене на вбивство своїх знов.

Брехнею правду ніколи не здолати,

І силою не втримати народ.

Наш Київ – серце, Україна – мати,

Небесних земля наділена щедрот.

Здолаєм все і цю війну, і зраду,

І крила волі покладем в олтар.

І цю з Кремля зупинимо армаду,

Для нас є Бог один, єдиний Цар!

22.08.2015 р.

 

—Захисникам єдності України

Із синьоокої Волині лине віршоване вітання

З нагоди Дня Державного Прапора і Дня Незалежності

Радянська в небуття пішла країна,

Розсипалась, мов від удару з глини глек.

Вдяглася в незалежність УКРАЇНА

Від кримських пальм і до карпатських аж смерек.

Своя у кожнім краї вишиванка

Без молото-серпів, там княжий є ТРИЗУБ.

Скінчилася радянська лихоманка,

Хоча кремлівська пропаганда точить зуб.

І ось Майдан на двадцять другім році,

На двадцять третім знов з Росією війна.

Комусь ТРИЗУБ, мов дужа скалка в оці.

Та що Росія!.. УКРАЇНА в нас одна!

Прийміть вітання, НАШІ ПОБРАТИМИ!

Хай в двадцять четвертий – справжній буде мир

Під ЖОВТО-СИНІМИ лиш ПРАПОРАМИ

Ви урочистий свій одягнете мундир.

Хай ворог з соромом бреде додому,

Нам не потрібний їх московський шик і фарс.

Хай Кремль підпаде Гоморрі і Содому

Чи дружно хай летить на свій червоний Марс.

Вітаєм вас – СОЛДАТИ Й КОМАНДИРИ!

Волинь в молитві – поверніться в рідний дім!!!

Направимо на мир орієнтири.

Бажаєм гідну ПЕРЕМОГУ нам усім!

14.08.2015 р.

—

Саші Матвієнко

(донечці героя Андрія)

Стоїть дівча, не розуміє,
Чому за татка орден їй дають.
Сльозинка з оченят зоріє,
Свої вітання зорі з неба шлють.

Ось та із них – любимий татко.
І кольором, як та одна сльоза,
Мов боже, світить янголятко.
А на щоці не крапля – бірюза.

Вона ж відчула батька дотик,
Це їй, від нього поцілунок є.
Вловила вітру тихий подих,
Немов за руку хтось її бере.

А поряд плаче чомусь мама,
І опустили голови дядьки.
На зірці затягнулась рана,
Лишилось рваним серце у доньки.

Дівча стоїть, не розуміє,
Лиш слово чує гарне похвали.
У небі зірка пломеніє…
Ти ж татка краще, Господи, верни!

13.08.2015 р.

—Військові будні Супер Петра Волинського

Петро Волинський знахабнів,
Омлети не смакують патріоти.
Гарем на яйця посадив,
Створити вирішив нові так роти.

Чи час ротації настав?
Та ні, бо не пройшло ще навіть року.
То ген батьківства в нім заграв,
Що від яєць не робить ані кроку.

Хіба що курочку стисне,
Без цього же не буде батальйонів.
У його горло голосне:
Летить: «Героям слава!» – до кордонів.

12.08.2015 р.

—-Присвячується патріоту, герою Ігорю,

Сину патріота з великої літери Івана,

Батькові патріота-героя Тараса.

Війна закінчиться, мов сніг,

І сльози відійдуть струмками,

Щоб люд, бажаю переміг,

Й сини вернулися до мами.

Вже досить бурі та смертей,

Плачу та криків лебединих.

Нехай погасить Прометей

Вогонь війни в степах незримих.

У твій прекрасний ювілей

Бажаю сонця, щастя, миру,

Завжди усміхнених очей

Й непереможну Божу силу.

Уклін тобі від України,

Від матерів, дітей, сестер,

Від тої ненародженої зміни

І тих, хто народивсь тепер.

10.08.2015 р.Поліщук А. І.

ОМ 7MБ, м. Нововолинськ

—

Поетесі Світлані Костюк

Ця жінка сильніша за болі свої,
А ще поетеса від Бога.
Хоч думи тривожать сніги крижані,
Та слово її – перемога.

Слово, як вітер, надпотужно-міцне
Й таке водночас філігранне.
Душу торкає і за серце бере
Те слово поетки – органне.

Воно, як той лебідь, у небі парить
Й донизу спадає дощами.
У храмах з свічками палає-горить,
Гартується днями й ночами.

Ця жінка, хоч з криці, та тонка душа,
Наповнена гроном любові.
Відкрита, приємна, душею проста
І творить вірші пречудові.

01.07.2015 р.

—

Світлані Костюк (варіант №2)

Тебе тривожать сильні болі…
Твій дух співочий понад все
Вітають клени і тополі,
Й шахтарське місто геть усе.

Твої слова – це Україна,
Любов, щедроти і журба,
Гірська у травах полонина,
Поліська тиша, шум Дніпра.

І степ, весь вишитий квітками –
В ромашки й маки польові.
Твоїми вишитий словами
У радощах і на крові.

До ніг твоїх припав Неаполь
І весь старий помпезний світ.
Поезія – це твій акрополь,
Духовний витончений квіт.

За тебе радий я, Світлано,
І за перо, і за слова.
Проміння світить у цей ранок,
А на поезію – душа.

01.07.2015 р.

—

Світлані Костюк (варіант №1)

Тебе тривожать дикі болі,
Та дух свободи понад все…
Каштани плещуть і тополі,
Й шахтарське місто геть усе.

Твої слова – це Україна,
Любов, щедроти і журба.
Гірська у травах полонина,
Поліська тиша, шум Дніпра.

Ще степ весь вишитий квітками,
Ромашки й маки польові,
Твоїми мудрими словами
На радощах і на крові.

До ніг твоїх припав Неаполь
І весь старий, помпезний світ.
Поезія – це твій акрополь,
Духовний, витончений квіт.

За тебе радий я Світлано,
І за перо, і за слова.
Проміння світить на цей ранок,
А на поезію – душа.

01.07.2015 р.

—

… Валерію …

Потисну руку волонтеру, людині совісті і честі.

Чекають воїни Валеру, ждуть на життєвім перехресті.

Ведуть на схід усі дороги від центру, заходу і півдня.

Солдати б’ють в набат, тривоги: «У армії панують злидні!»

І він почув, і він полинув, і полетів, немовби птаха.

Забилось серце за країну, і біль здолав синдроми страху.

І завели, і запустили в бригаді танки і машини,

І БеТееРи обновили, і запасні дали частини.

А далі безліч кілометрів, цистерни спалені бензину,

Міста і села, і райцентри, і дні очікувань дружини.

Це все було і це все є ще поки зриваються снаряди,

І поки смерть у скроні свище, і б’ють ворожі танки й «Гради».

Я тисну руку волонтеру і капелюх зніму в нагоді,

Я тисну руку офіцеру і волі його, і свободі.

За тебе стану на коліна і Богу тихо помолюся.

Такі як ти – це Україна! За долю краю не боюся!

03.02.2015 р.

—

Курячий батальйон

Прокидались зранку кури,
Півень гордо заспівав.
Пройшли водні процедури,
Постріл пісню перервав.

Кури й півень із Волині,
Їх відправили на фронт.
На Донбасі вони й нині,
Особливий батальйон.

У них місія важлива –
Яйця нести кожен день.
Ця команда гомінлива
Та омлет дає щодень.

А ще яйця, як гранати,
Від них падав президент.
Буде ворог нервувати,
Якщо створить прецедент.

Тож побійся вражий люде,
Україну не здолать.
Від яйця інфаркт в вас буде
І прийдеться утікать.

02.05.2015 р.

—

Самотня жінка у вікна

Самотня жінка у вікна
Пожовклий перечитує все лист
Давно скінчилася весна,
А день новий зриває падолист.

Папір затертий у руках
І літери від сліз розмиті.
Той травень місяць у думках
І ночі й ночі недопиті…
А далі вістка і війна…
Тримає милий автомата.
В ці літні ночі все одна
Не спить… А там бряжчить гармата.
З війни прийшов єдиний лист,
Налитий римами кохання.
Напам’ять вивчила весь вміст.
Рука писала з хвилювання:
«Чекай, чекай і я прийду!» –
Мов грім, лунали з листа строки –
«Тебе одну, одну люблю!..»
Чому ж самотньо линуть роки?..
Гойдає вітер терпкий лист,
По склу стікають жовтня сльози.
З руки зачитаний впав лист,
В кімнаті, де цвітуть мімози.

26.06.2015 р.

—

Сон крихітки-донечки

Твоя колиска зроблена з пісень,
З любові ткане одіяло,
Що сяйво місячне напряло.
В ній ти заснула втомлена за день..
А поряд зорі сни зшивають,
І в мандри з вітром відправляють.

Ти спиш під шум прозорої ріки,
І сплески хвиль з морських прибоїв,
І золотавий спів Орфеїв.
Ти спиш, навколо творяться казки,
Й немов птахи, злітають в небо.
А поряд я колишу тебе.

Та спиш в колисці з сонячних полів,
А я цілую ніжні руки,
Навколо з квітів линуть звуки.
Ти спиш, ключі у небі журавлів
Твій сон розносять по країні,
По мирній, доню, Україні.

25.06.2015 р.

—-

Гомонять і вітри і заграви

Гомонять і вітри і заграви,
Й громовиці зухвало гудуть,
Де схилились сполошені трави
Смертні тіні ночами снують.
І крадуться чим ближч до окопів,
Непомітно, як привиди, йдуть.
Відчайдушних не терплять Укропів,
Проявляють бісівську всю лють.
Накривають стальними дощами
І ліси, і поля, і міста…
Клуби диму волочаться з ними
І осколки дійшли блокпоста.
В бліндажах поховались Укропи
І чекають як град перейде.
Далі відсіч дадуть усі роти,
Світло сонця крізь тіні пройде.
Поховає земля мертві тіні,
Як спецназ двоголовий впаде.
Всі знамена стоять жовто-сині,
З кожним днем перемога гряде.

24.06.2015 р.

—

Лебедина вірність

Бурхливий вітер в нічнім небі
Поміж зірок свій шлях проклав.
По місячній стежині лебідь
Летів, парив, до хмар волав.

Він кликав білу лебедицю
Прекрасну подругу свою.
Лісну, болотну підняв птицю
Й Полярну засвітив зорю.

Питав у всіх, де лебедиця,
Чи бачив хто її і де.
Стрічав розгублені лиш лиця
І сяйво місяця бліде.

А біля озера кохана
Вмирала тихо на траві.
Прострелена багріла рана,
Й палали крила у крові.

Піднявся високо він в гору
Й полинув вниз, немов стріла…
У ранішню, туманну пору
Ховала вірність їх імла.

24.06.2015 р.

—

Спогади дитинства

Пригадую, як ми були малими,
Як нам всміхався кожен день.
І сильними були й були слабкими,
І світ той марився з пісень.
Було дитинство щире безтурботне
І сонце, й квіти і птахи.
І небо всміхнено-блакитне
Й безмежних соняхів шляхи.
І ти – мале дівча біловолосе,
А поряд менше ще хлопча,
Усміхнене, в калюжу бігло босе
В руках тримаючи м’яча.
І скільки щастя в тій було калюжі
І сміху щирого букет.
До горя ми були тоді байдужі…
У тім дитинства й є секрет.
Ще зараз згадую, мов сон, я тебе
І ті усміхнені вітри,
Що в гойдалці підносили до неба.
Світ спорожнів цей без сестри.

21.06.2015 р.

—

Ти спиш утомлена матусю

Ти спиш утомлена матусю
І щось говориш у ві сні.
Колись бувало притулюся,
Так затишно було мені.
Тоді була ти молодою,
І зовсім я іще дитя.
Туманом вмита, мов росою,
Сповнена була життя.
А зараз втомлена й старенька
Згорнулася клубочком й спиш.
О, мамо, рідненька, миленька
Від болю голосно кричиш.
Забрати болі я безсилий,
Що у кістках та й на душі.
Чи ангел твій уже безкрилий,
Чи мучать тіло спориші.
Я лиш побуду разом, мамо
Й не дам тривожить я твій сон.
Хай солов’ї і в ніч, і рано
Співають з полем в унісон.
Ти посміхнись старенька мамо,
Як це було тоді, колись…
Ти посміхнись мені так само…
І ти, і я, і небо й вись…

16.06.2015 р.

—

Розлука

Посохлі трави льодяні
Чомусь наснилися мені.
А за вікном чарівне літо
Й квітковим духом ніч налита.
В очах холодна твоя тінь
Й над травами прозора синь.
Ці очі синьо-кришталеві,
І ти у сукні королеви
Прекрасна, біла – та зима.
Від тебе холод так спада…
І на любові чомусь іній,
І місяць в небі пливе синій.
Зі слів твоїх товстезний лід
В моїй душі залишив слід,
Яри залишив і ще ями…
Зима лютує поміж нами.
А за вікном прекрасне літо…
Намистом зір вся ніч розлита.
Спадає зірочка одна
І щось несе мені вона.

15.06.2015 р.

—

Випадок у кафе

Голови обтяжені вином
І ноги схоже таки з вати.
Куняють гості за столом
І не піднятися, ні встати.
Все почалося із дрібниці,
Зустрілись двоє, хто не п’є.
В кафе їх стріли чарівниці –
Вино, горілка й олів’є.
Ще був салат: капуста свіжа
І помідор, і огірок …
Невинною лишилась їжа,
Скінчився шлях лиш до зірок.
Його продовжили на трішки –
До літри додали ще дві.
Хтось бачив рильце, а хтось ріжки,
Та головне були живі.
І знову літри повторили,
Зійшлись бокали в брудершафт.
Клялися в дружбі до могили…
І розписали свій ландшафт.
У кого ніс, у кого око…
Та видно це у них святе,
У стилі розпису бароко
Світилось ліхтарем лице.
Згадали давнє, те минуле:
Роки студентські чи шкільні.
Прокинулось старе, заснуле…
А все в горілці та вині.
Немов обкурені заснули,
У поцілунку з олів’є.
Як їх будили, вже й не чули…
Горілку з них ніхто ж не п’є.

15.06.2015 р.

—

Берегині дому

Я подарую тобі сонце,
Щасливий ранок, ясний день.
Промінням розчахну віконце,
Гірський струмок заб’є з пісень.

Заграють скрипки і бандури,
Цимбали, ліри і орган.
Слова, немов би трубадури,
В поля полинуть із бажань.

Вітри підхоплять їх для тебе –
До ніг, до серця, для душі.
Я – подарую тобі небо
На день, на ніч і на віки.

В твоїх очах я бачу світло…
Прийми, візьми мою любов!
Щасливу, всміхнену, привітну
Тебе цілую знов і знов.

15.06.2015 р.

—

Любов і правда

Любов рятує світ безмежний,
Та ще спиняє ненависть людську.
Із правдою будь обережний
Вона є швидша за ріку гірську.

Любов лікує серця рани,
А правда роздирає всесвіт тьми.
Любов вміщає океани
Наповнені і сміхом і слізьми.

У правді – справедлива сутність,
Вона і легка й водночас важка.
Як болем б’є її присутність,
Бо правда – це Господня є рука.

У правді Божий меч і плаха,
І покарання й водночас любов,
Ще голуб миру, біла птаха…
Любов – це правда! Правда – це любов!

14.06.2015 р.

—

Героям України
(загиблим)

Героям вклоняються трави,
І оди складають моря.
Співають пісні їм діброви,
Як ранішня сходить зоря.

І гори знімають кашкети
Засніжені, білі свої.
І луки дарують букети,
В них квіти усі польові.

Сади пригощають плодами
Із яблук, вишень ну і груш.
А хмари вмивають дощами,
Небесних молитвами душ.

Вітри їм дорогу встеляють,
На крилах підносять у вись.
У снах матері розмовляють:
– Синочку, ти Бога держись!..

Герої війни, України –
Від нас – молитви і свічки,
Уклін ще прийміть від країни
І пам’ять,
І жовто-блакитні стрічки.

14.06.2015 р.

—

 

Я вдячний…

Я вдячний, Господи, тим людям,
Хто в мої книги кошти вклав.
Надіюся, що мене не осудять
За те, що гроші у них брав.

Про те вірші мої, мов птахи,
У друці вилетіли в світ.
Читають імениті і невдахи
Моїх ночей стражденний плід.

Ходив, просив і слава Богу!..
В моїх руках цупкий папір.
Виходять книги у дорогу,
Дай Бог, дійдуть до Кримських гір.

Вони гуляють в моїм місті,
У Луцьк дійшли і в Київ, Львів.
Надіюся на добрі вісті,
Щоб зарубіжний світ їх стрів.

Щоб хтось зобачив у них пісню,
Слова на ноти переклав.
А я прямую в осінь пізню,
Жалкую –
Писати пізно так почав.

Тому я вдячний всім тим людям
Хто в мої книги кошти вклав.
Хай осудять, не осудять,
Та головне, щоб я писав.

12.06.2015 р.

—

 

Прости мене моя матусю

Прости мене моя матусю,
Прости за муки і за болі.
За тебе Богу помолюся,
Скорботи я приніс доволі.

А ти журилася й терпіла
Мої із юності літа.
Я бачив – їх не розуміла,
Терпіла й з болем цим жила.

А я носився, ніби вітер,
Надумав й прямо полетів.
Твої ті сльози час вже витер…
Щоб ти страждала я ж не хтів?

А все виходило спонтанно,
Я вільно, вільно таки жив.
Красиво з шиком, філігранно
В Камчатку сесію змінив.

Курс п’ятий, що ж відрахували…
Я вже, мамо, не студент.
А на Камчатці нас стрічали,
Не пропустив такий момент.

А твоє серце, мамо билось,
Було багато вчинків тих.
За мене з батьком ви молились…
Твій біль, це мій є мамо гріх.

12.06.2015 р.

—

Мова поетів

Читайте Шевченка, Гребінку, Франка
І Лесю співучу читайте.
Поезія їхня, мов вітер, стрімка,
Тож подих душею ковтайте.

Малишка читайте, а ще Бажана,
Тичину, Сосюру і Стуса.
Тут літо гаряче й зима крижана
І слово сильніш землетрусу.

Павличка читайте й Івана Драча
І Ліну читайте Костенко.
Їх рими кинджал, а чи лезо ножа
І дзвони, що дзвонять так лунко.

Читайте Руденка й Павла Мовчана,
Наталю читайте Забілу.
Їх слово бурхливе, немовби ріка,
Правдиву виковують силу.

Читайте поетів, вкраїнські слова…
І пісню почуйте Вкраїни.
Їх мова – пшениця така золота
Й небесна краса України.

12.06.2015 р.

—

Літа снують…

Літа снують життєву павутину.
Сплелось між мною і людьми.
У денну чи нічну годину
Роки нові прядуть шляхи.

На цих шляхах стрімкі події
Чи тихо плентається час.
Людські плетуться в небі мрії…
Любов і біль торкає нас.

Це все життя й його сплетіння:
Дитинство, юність і журба,
Безмежна радість й потрясіння
І царська доля чи раба.

У цій вселенській павутині
Хто ми – павуки чи жертви?…
Чи сонця острівки, чи тіні?..
Живі, а чи живими мертві?..

А все тому, що два шляхи є –
Це день і ніч, це світ і тьма.
Життя нитками долю шиє,
І шиє нитями двома.

12.06.2015 р.

—

Карпатські ранки

Запалили заграви світанкові вогні.
В золотавій мережці пробуджені хмари.
Сонце заспане, мов таріль, зійшло в далині.
Показались дерева, як сонні примари.

Невгамовна ріка каміння долу несе
І сердито реве, ніби звір, у двобої.
Невелике хлопча отари з батьком пасе
На кобилах верхи, як техаські ковбої.

Їм повітря гірське освіжає обличчя.
А туманна імла ще приховує трави.
Зве у гори трембіта з смереки велична,
І освітлюють шлях світанкові заграви.

Ранки карпатські напоєні свіжістю гір
І туманних пожеж так безмежно красивих.
Я дивлюся у даль, наскільки бачить мій зір
І дивуюся тим, скільки місць є щасливих.

11.06.2015 р.

—

Бій під Мар’їнкою

Дві тисячі п’ятнадцять, літо.
Степи Донецькі у вогні.
Затишшя пострілом розмито,
І видно спалах вдалині.

За першим – другий, третій, п’ятий…
Понісся металевий град.
Пішов у наступ ворог клятий,
Лупив з гармат все невпопад.

Немов у пеклі все змішалось
І гул, і зрив, і крик, і плач.
І сонце кров’ю наливалось…
Та що воно – лиш споглядач.

Сто вояків, а може двісті
Встояли і не відійшли.
Спинилися в жаху ординці,
Що мертвими в землі лягли.

Запеклий бій. Дійшла підмога.
І арта вдарила у ціль.
І ворог втік. Це перемога!
І гордість й радість і втрат біль.

11.06.2015 р.

—

Не хочу я кривих дзеркал

Почув, що шепчуть старі клени
Оті на вулиці моїй,
Й гудуть авто, немов сирени –
Не переходь, чекай, постій.

Та як же можу я стояти,
Коли навколо лине рух.
Казати правду вчила мати,
Бо в правді божий живе дух.

На біле чорне не скажу я,
Не хочу тих кривих дзеркал.
На все про все є божа воля,
Як і початок і фінал.

Не хочу совістю кривити
Й терпіти кривду серед дня.
Не знаю скільки буду жити,
Та совість лише є одна.

Важкий тягар ця божа правда
У світі схиблених думок.
Можливо це у мене вада…
На річку не скажу струмок.

Нехай шепочуть оті клени,
Та і вітри нехай шиплять,
Та коли сад стоїть зелений,
Жовтим – не можу його звать.

10.06.2015 р.

—

На косовиці

Шипить коса, стинає трави
І квітку ніжну польову.
Сполохані тремтять заграви,
Немов оплакують траву.

Сльозяться збиті лезом роси
З волошки голубих очах.
Джмелі злітають, бджоли й оси,
Гудуть, бринять, наводять жах.

Та косарям не до їх гулу,
І лише чути шшу та шшу.
Поки ранкову мають силу,
То ж соковиту тнуть траву.

08.09.2015 р.

—

Літо

Це літо, літо, уже літо.
Проміння сонячне розлито
У річку бабину і став,
На сад, на ліс і поле з трав.

Джмелі гудуть, співають бджоли,
І листям плещуть осокори.
Квіткове, літнє розмаїття
Вплелось у травах і на віття.

Співають в гніздах пташенята,
Мов плюшеві, біжать курчата.
Ганяють хлопці у футбол.
Ось пас, удар і знову гол.

Позаду школа і наука.
Веде до річки дідусь внука.
Віночки в косах у дівчат
Й пісні купальські з вуст звучать.

І розлилось різноголосся,
І золотиться вже колосся.
І сміх і радість на очах,
І поцілунки по ночах.

Це літо, літо, це ж є літо,
Повітрям щастя все налито:
І дощ, і сонце, і веселка,
І водяне з ріки люстерко.

07.06.2015 р.

—

 

У небеснім, божім світі

У небеснім, божім світі
Сонце світить щогодини.
Там сади у білім квіті
Восени, в зимі, щоднини.

Там поля у розмаїтті
Барв розкиданих рукою.
Там що день, а що століття –
У затишші, у спокою.

Там всі ходять молодими,
І усміхнені їх лиця.
Стають вмерлі там живими
І літають, ніби птиця.

Там загоєні всі рани,
Нема плачу, а ні болю.
Там литаври і органи
Бога прославляють вволю.

Там птахи лиш голосисті –
Солов’ї, а не ворони.
Там шляхи всі золотисті,
І відсутні забобони.

Там у божім дивнім світі
Є гармонія з любові.
Там молитвами всі ситі
Й всі щасливі і святкові.

Хоч не був, з писання знаю
Про небесний божий рай.
Там всі Бога прославляють
Знай же друже про це знай.

03.06.2015 р.

—

П’ятнадцять

П’ятнадцять вже тобі сьогодні,
Цей день – минулий рік списав.
Мов птаху, ще на передодні
Тебе до неба підкидав.

П’ятнадцять. О, як же ти ростеш?
А може мене хилить доля.
Лілеєю в саду цвітеш,
Ти, квітка юна з мого поля.

П’ятнадцять. Я ще пам’ятаю
Клубочок, крихітку малу.
Альбом життя свого гортаю,
І Богу я несу хвалу.

П’ятнадцять, майже ти доросла…
Мені ти все одно дитя.
Мої п’ятнадцять – імла млосна…
Ти юна – ураган життя.

П’ятнадцять. Вже тобі п’ятнадцять
Я радий за твої літа.
Тобі я буду посміхатись
Мале моє, мале дитя.

02.06.2015 р.

—

Вірш про щастя

Ноти спадали на синій рояль,
На клавіші жали то чорні, то білі.
Музика танцю летіла у даль,
З танцюючих пар піднялись заметілі.

Ніжні сніжинки чіплялись за скло
І в серце моє заглядали щасливо.
Впали на місто, зійшли у село,
Й навколо створили вражаюче диво.

Музика сніжна торкнула плеча…
Піймати у вихрі хотів її ноти.
Вмить підхопило, і в танці несло.
Забув про щоденні свої я турботи.

Смуток залишив і чорну печаль,
У танці кружляв і боровся з роками.
Все що вчорашнє змінив лиш на даль,
Із білими злився у танці снігами.

Ось воно щастя тримаю в руках
Так ніжно-ажурне і так неповторне…
Літо на дворі… Зима ця ві снах…
Та щастя завжди, мов каміння коштовне.

31.05.2015 р.

—-

Малюнок: «Дитячі мрії»

Я мрію, щоб тато вернувся зі сходу
І спокій, і мир додому приніс.
Він, як прийде – заживем по новому:
Без бою, без смерті, без болісних сліз.

Я мрію, щоб мама його цілувала,
А він дарував ромашок букет.
Щоб сміхом щасливим дитинство лунало,
Й навіки замовк важкий кулемет.

Я мрію, щоб батько підкинув до неба
Мене і сестру, чи тихо підняв.
Вже досить війни, і смерті не треба…
Я хочу, щоб люд наш у вальсі кружляв.

Я мрію, щоб всі повернулись зі сходу
Батьки і діди, і сестри й брати.
Я хочу, щоб сонце світило народу,
Й руїни змінили новенькі хати.

Я мрію, щоб мрії дитячі збувались,
Щоб батько і мати поряд були.
Щоб краєм Вкраїнським усі милувались
І люди щасливі в нім, щоб жили.

29.05.2015 р.

—

Дитячі мрії на листах

Малюнки бачу на листах
Формат паперу А чотири.
Спадають з сонця промінці,
А в них думки дитячі, щирі.

Ще маму бачу і дитя
Й будиночки в саду вишневім.
І жовтих соняхів поля
У літніх сутінках серпневих.

Це ж Україна ця краса
Й нове, від сонця, покоління.
У цих малюнках є душа
Й до миру вічного моління.

Не подолає нас біда,
Ні смерчі й грози, буревії.
Немов джерельна є вода,
На цих малюнках світлі мрії.

Спасибі діти за красу,
За щедрість серця незабутню.
Ви додали у світ весну…
Вкраїну бачу я могутню!

29.05.2015 р.

—-

Смерч

Пройшовся вітер по стежині,
На поле житнє завітав.
Ступав в роздертій одежині,
Де скине латку – жито м’яв.
В стерні роздер до болю ноги,
В трубу скрутився, завивав.
Кульгав, спіткнувся від знемоги,
Приліг у житі, задрімав.
Щось сполошило… Вмить піднявся,
Як навіжений закрутивсь.
Немов би звір, в березу вп’явся
І вирвав, і поніс у вись.
Підняв пилюку по дорозі,
В спіралі вихором крутив.
Ліси схилилися в тривозі,
А вітер воза підхопив.
Ганяв, з’їдав все під ногами,
Мов ненаситний, злісний змій.
Пронісся полем і шляхами
І тамував там голод свій.
Дістав велику хмару сиву,
Мов шматку, викрутив її.
Несамовиту зчинив зливу
Й глумивсь в сусідньому селі.

28.05.2015 р.

—

Роздуми

Спинити час безсилий я
Й загублені вернути миті.
Роки проходять і життя,
В новім блукають певно світі.
Уже і весни, і літа
Лишають сиву павутину.
Часами сходить самота
Й підступно лупить ножем в спину.
А поряд менше усе тих
Готовий з хлібом з ким ділитись.
Вони пішли в місця святих…
Не можу нині з ними стрітись.
А ще війна зганяє час
У серце смерчу ядовите.
Все менше друзів, менше вас…
Лиш поле димом оповите.
Не поверну!.. Не поверну!..
А десь лишаються руїни…
Не знаю часу ще до сну –
Менше, а чи більше половини…
І як прожив, і що зробив,
І лишив що позаду себе.
І скільки жита я зростив,
І що скажу, як буду в Тебе.
Безсилий час спинити я
Й загублені вернути миті.
Роки проходять і життя…
В Тобі я хочу, Боже, жити!

26.05.2015 р.

—

Молитва

Чую, як моляться Карпати,
З молитви сизий сходить дим.
Вже й ріки виплакала мати
В смерековім плачі нічнім.
І по Дністру стікають сльози,
Й Поділля молиться й Волинь,
І над Дніпром знялися грози,
Над Россю теж гіркий полин.
Здійняла руки Буковина
До Бога всі її слова.
В молитві ціла Україна,
В молитві і моя сім’я.
А там в степу знедолені солдати
Спиняють тілом руський рим.
Тріщать кремлівські каземати,
Покриті пилом золотим.
Комусь можливо ми без Бога
Живем, немов єретики.
Та з неба сходить перемога,
Стоять вкраїнські всі полки.
Від Кримських гір й до міста Лева
Молитва лине осяйна.
Родилась армія сталева,
Загартувала нас війна.

25.05.2015 р.

—

Лавина

Загули високі гори,
Аж стряхнулися чуби.
Утворилися затори,
То зійшли з вершин сніги.

25.05.2015 р.

—

Карпати

Карпати, Карпати, Карпати –
Річки, полонини, ліси…
Трембіти вас учать співати
В ранковій, мовчазній красі.

І дримби чаруючі звуки
В умілих руках вівчаря,
І дятла римовані стуки
Лісного таки бунтаря.

Дивлюсь на пожежі величні,
На дим без вогню із землі,
Тумани такі поетичні
Й молочні річні киселі.

Милуюся вами Карпати
І літом, в зимі й восени.
З смереками хочу кричати,
Старі обійнять ясени.

Карпати, Карпати, Карпати –
Величні у денній імлі.
Туманом змогли ви палати,
Вогонь запалити в мені.

25.05.2015 р

—

.

На художній виставці

Пейзажі, натюрморти і портрети
Красуються на виставці вкотре.
У них приховані митців секрети,
Немов в морзянці – крапки і тире.

Вдивляюся у витвір мальовничий
На риску, штрих, а чи відтінок в нім,
Митця характер чую таємничий:
Ось – спокій неба, ось – вогонь і грім.

Та головне, що бачу кожну душу,
Вона в палітрі сяйвом мерехтить.
Гармонію чи буйство не порушу,
Це їх є світ, і їм у ньому жить.

А я лише милуюся красою,
Мелодією витончених фарб…
Напоєні ромашки ось росою,
А я сльози відчув безмежний скарб.

Ось очі, в них приховане є небо
Чи глибина невидимих морів.
Можливо так відшукую я себе.
Та поки ще загублене не стрів.

24.05.2015 р.

—

День пам’яті

Розпустили квіт каштани і горять, немов свічки.
З АТО стрілись ветерани. Жовто-сині в них стрічки.
Обнялись, руко-стиснули і згадали про бої,
Друзів вірних пом’янули, тих, хто згинув на війні.

Ветерани, ветерани вам по двадцять лише літ…
А в душі глибокі рани… Свій війна лишила слід.
Ще бої гримлять на сході, Крим знедолений ятрить.
Місяці пройшли відтоді, як закінчили служить.

Поряд вас сивоволосі ваші прадіди стоять.
На каштанах сльози-роси в серце падають, дзвенять.
Ось і ті, що у Авгані теж пройшли роки війни.
Всі ви браття ветерани і діди й батьки й сини.

В вашу честь звучать оркестри… Збір проводять на АТО.
І брати вітають й сестри, і клаксонять всі авто.
Тут зійшлися покоління, і історія тут є.
В храмах дзвони і моління… Україна понад все!..

23.05.2015 р.

—

Вознесіння

В цей день вознісся Ти до Бога
І нам на шлях святий вказав.
Важка земна Твоя дорога,
Ти гріх безгрішно подолав.

Приспів
Ти жив, помер, воскрес, вознісся,
В сади пішов Небесного Отця.
Твоє життя – блаженна пісня
І музика немаюча кінця.

Прикутий погляд мій до неба,
Сліди там Господа ловлю.
Я так побачить хочу Тебе,
Душею котрого люблю.

Приспів

Я шелест крил ловлю щоденно,
У вітрі подих чую Твій.
Молюся в храмі ще блаженно,
По хмарах бачу йдеш живий.

Приспів

Свіча горить, дарує світло,
Як Ти нам сонце дарував.
І я тягнуся, щоб розквітла
Мудрість, котру ще не пізнав.

Приспів

21.05.2015 р.

—

Вишиванка

Я сьогодні вдягла вишиванку
На льнянім одягла полотні.
Ту обласкану променем зранку,
Ту що руки пряли золоті.

На ній вишита доля нитками
І дороги важкі і легкі,
І шляхи, що вертають до мами
Й матіоли духмяні, п’янкі.

На ній ниті червоні і чорні
І Полісся так рідне мені,
І світанки з озер неповторні,
І таємні нічні курені.

Я сьогодні іду в вишиванці,
Поряд мене гуляють вітри…
Голка й ниті кружляють у танці,
На сорочці лишають сліди.

Вишиванка, моя вишиванка –
України незрима краса.
Є карпатська, а є волинянка…
Та на кожній – сльоза й небеса.

21.05.2015 р.

—

Сузір’я

Палає обрій. Надвечір’я.
Немовби кіт, крадеться ніч.
Переплітаються сузір’я,
Як павутинки із сторіч.

Гойдаються вечірні зорі,
Що миті більше їх стає.
Парад очей в небеснім морі
Життя розглядують моє.

Одні моргають, гаснуть інші,
Ховають погляд є в вуаль.
Там величезні, а там менші –
Мільйонна поміж ними даль.

Я бачу близькі і холодні,
Далекі й сповнені добра.
Ці двоє дивляться з безодні,
У цих любові вже нема.

Ці очі-зорі усі різні,
Немов душа у них пра-пра
І діда й баби і родини.
А ця зоря – моя сестра.

Змінила ніч вже надвечір’я.
В вікні я бачу всю рідню.
Із кожного вони прийшли сузір’я,
Та всі з мого одного сну.

20.06.2015 р.

—-

Нічна замальовка

Зорі в хмарах розчинились, і десь місяць заблукав.
Ліхтарі нічні світились, спокій в місті панував.
Навіть вітер розбишака вгамував шалений пил
Й волочився, мов бурлака, із останніх своїх сил.

І присів на лавку в сквері, ледь листвою шарудів.
У незвичній він манері в світ подався денних снів.
А напроти обнялися у коханні голубки.
Почуття їх розлилися, цілувались залюбки.

Вітер сонно одним оком милувався скільки міг.
Їх торкнувся ненароком і заснуть уже не зміг.
Вмить піднявся вище хмари, і ударив там вогнем,
Пробудив нічні примари, голубків покрив дощем.

Позавидував коханню, бо своє таке не стрів,
І носився у стражданні, і гримів, і дріботів.
Голубки пішли обнявшись. Він накинув їй жакет.
Вона ніжно пригорнувшись, з руж в руках несе букет.

20.05.2015 р.

—

Знесення Господнє

Ти піднявся, як голуб,
Ти піднявся до Бога,
Ти піднявся до Батька,
Ти піднявся до Себе.

Ти зійшов по хмарині,
Мов по сходах до краю небес.
Ти крокуєш і нині
Після того, як з мертвих воскрес.

Ти ожив і вселився
В невмирущих квітучих садах.
Від земного звільнився
І полинув до Батька, мов птах.

Ти здолав, пересилив
Людські болі усі на землі.
Ти ішов, бо Ти вірив,
Що це все так потрібно мені.

Ти пішов і залишив
Всю любов, що жила у Тобі,
І мене цим потішив.
Я так, Господи, вірю Тобі!

Ти піднявся, як голуб,
Ти піднявся до Бога,
Ти піднявся до Батька,
Ти піднявся до Себе.

20.05.2015 р.

—

Буря на морі

Опустились чорні крила,
На морські безмежні далі.
Підняла надводна сила
З дна розбурхані печалі.
Валуни ті утворили
Й злобно вдарили у скелі.
І Нептуна роз’ятрили
В глибині його оселі.
Настромив тризубом хмари.
Стріли звідти полетіли.
І почулися удари,
Мов по морю крила били.
Велетенський чорний ворон
З Нептуном, як на дуелі,
Розганяли хвилі морем,
З шумом били їх об скелі.
Все здригалось і тремтіло…
Скелі втримали удари.
Побіліли в піні крила,
І розвіялися хмари.
І Нептун старий теж здався,
Й зачинив усі печалі.
У глибинах заховався,
У підводному «Версалі».

20.05.2015 р.

—

А я пишу, аби читали

А я пишу, аби читали
Ліси, поля, моря і ріки.
Вітри, щоби листи гортали,
Знаходили у слові ліки.

А я пишу про мир і спокій,
Про віру Божу й небеса.
Душі пишу я одинокій –
У Божім сяйві – чудеса.

І про війну почав писати,
Будь проклята завжди вона.
Пишу, як плаче сива мати,
Коли приходить вістка крижана.

Містам пишу, також і селам,
Дорослим, дітям, юнакам,
Солдатам, війську, генералам,
Пишу усім, пишу також і вам:

Хто любить рими стоголосі,
Для кого слово, мов вода,
Хто в стриженім моїм покосі
Відраду бачить для свого життя.

18.05.2015 р.

—

Рукостискання

Сьогодні мер не буде спати,
Поету руку потиснув.
Казав: «Про місто буде дбати,
Бо совість врешті решт відчув.»

Героям стела. Незабуті.
Їх пам’ять меру дорога.
Грошей пішло і нетто й брутто,
А стела вийшла над проста.

Спасибі меру за цю пам’ять
З людського щедрість гаманця.
А там живі у сурми сурмлять,
Чим захистить в АТО бійця.

Навіщо витрати даремні,
Стелу зробили б задарма.
Освітяться дороги темні,
Ворота розчахне тюрма.

А поки мер не буде спати,
Поету руку потиснув.
Казав: «Про місто буде дбати,
Бо совість врешті решт відчув.»

17.05.2015 р.

—

Весна – мелодія душі

Немов ріка, весна спливає.
Ген червень видно за вікном.
Останній цвіт все опадає,
Волочиться, мов сніг, двором.

Проходять дні з вишневим снігом,
І ніч збігає раз-по-раз.
Я не встигаю за їх бігом…
Я бджіл ловлю весняний джаз.

Принишк, притих і геть спинився,
Почути музику весни.
Шпаку-маестрові вклонився,
Й відчув, як грають ясени.

Берізка шепче одинока,
Читає реп старий каштан.
Співає квітка жовтоока,
А їй підспівує фонтан.

Кричу весні, аби спинилась…
В її мелодії – душа.
Я хочу, осінь, щоб не снилась,
Щоб в пісні молодість жила.

17.05.2015 р.

—

 

Про наболіле

Зів’ялий лист високої тополі
Хитало вітром раз-по-раз.
Зірвало… Падав вниз поволі
В осінній дощовитий час.

Вдарявся, падаючи в гілля.
У вітру помочі просив.
Все… Літнє ділося дозвілля…
Летячи шумно голосив.

Часи останні передсмертні,
А може він вже неживий.
А там музики на концерті
І саксофон в руках кривий…

Ось так і тіло у людини
Зів’яле, зігнуте, старе
У болях, муках щогодини
Від Бога помочі лиш жде.

Як важко бачити ці муки,
Тремтячі зморшки на лиці,
Чекати час чи мить розлуки
І пульс ловити на руці.

Приходить смерть, уходять болі,
Кидають рідні вкотре нас.
Душа підноситься поволі,
Дай Бог, що би простила нас.

16.06.2015 р.

—

Стратеги диванні

Стратегію бою чітко знають вони,
Герої диванні, що втекли від війни.
Їх зброя – це пиво чи келих вина.
Їх мури – тендітна, жіноча спина,
Спідниця широка – бліндаж і криївка.
Лінія фронту – це затишна домівка.
Перемога здобута – пляшка без дна.
Диванні герої – диванна війна.
Тверезими хвалять… Як п’яні клянуть
І військо, і владу… І п’ють усе й п’ють.

16.05.2015 р.

—

Генералам казнокрадам

Як гидко заробляти гроші на смертях
Отих синів найкращих мабуть України,
Топити совість у зелених папірцях,
Не чути плач і крик загиблого дитини.

Чи варто Божий рай міняти на земний?
І військо обкрадати в дні боїв буремних?
Той генерал, що у солдата вкрав – нікчемний.
Бажаю я йому харчів лише тюремних.

16.05.2015 р.

—–

Лунають гармати

Лунають гармати, і «Гради» палять,
У селах будинки палають, горять.
Родюча земля то стогне, то плаче,
І болі, і рани зносить терпляче.

Не трактор, а танки зорюють поле.
Жито опале підноситься кволо
І просить тепла від людської душі…
Все більше і більше ростуть спориші.

Квіти зів’яли з ядучого диму,
Хоча прожили холодную зиму.
В деревах шрапнеллю вибиті руки…
І лиш голосять, викрикують круки.

Війна, мов болячка, прийшла у міста –
Читаю із болем слова я з листа.
Писала дитина, тепер сирота.
Там, де війна – каліцтво й біда.

Стогне і плаче Вкраїнська земля…
На сході безодня наповнена зла.
Лунають гармати і далі палять,
Палають будинки, і села горять.

14.05.2015 р.

—

Жіночий Концертний батальйон

Ступив на сцену батальйон,
Жінки, красуні стоголосі.
Стрічав їх оплесків мільйон…
Білявки вийшли й чорнокосі.

Лились мелодія і спів,
Серця солдатські відчинились.
Звучала музика степів,
Тривоги в душах припинились.

Присутній тут відчув любов
Жіночу, щиру, материнську.
Аплодував, просив їх знов,
Співати пісню українську.

І не один боєць забув
Весь жах війни і крики й болі.
Він пісню, пісню лише чув,
І цим видужував поволі.

В сльозах жіночий батальйон.
Були овації і квіти
І вдячність краще чим мільйон.
За люд я хочу порадіти!

14.05.2015 р.

—-

Волинська сотня

Піднялася у небо вже сотня з Волині,
Найкращі, найкращі пішли в небеса,
Із собою знамена взяли жовто-сині,
У травах сльозою припала роса.

Опустились тумани ці сльози прикрити.
Герої не плачуть, нам світять згори,
Щоби мирно могли і щасливо пожити
Старенькі бабусі під сміх дітвори.

Я дивлюся на хмари і бачу їх лиця,
Омиті небесним вечірнім дощем.
Зодягає їм крила блаженна жар-птиця,
А Діва Марія вкриває плащем.

Боронили ви світло і правду, і спокій,
І сонце над краєм, ліси і поля.
І омилася кров’ю у битві жорстокій
Родюча, прекрасна, донбаська земля.

Ваша смерть недаремна, герої Волині.
Де кров – плодовиті постануть сади.
Та на жаль, ще злітають ключі журавлині,
Й війна залишає криваві сліди.

14.05.2015 р.

—

Героям УПА

Збігали ноти, падав лист,
Грав юний ніжно гармоніст.
Криївка сповнена пісень,
Співав осінній тихий день.

Дзвенів, мов жбан, старезний дуб,
Співав і прапор, і тризуб
Й герої, воїни УПА…
У лісі доля всіх звела.

Сьогодні пісня, завтра бій,
Співай душа поки живий.
Заграй же танго гармоніст,
Осінній вітер додай свист.

На танець цей я попрошу
Сестричку милу медсестру.
Кружляти будемо всю ніч,
Торкнусь рамен цих ніжних пліч.

Гвинтівку зранку знов візьму,
Хоч проклинаю цю війну,
Та буду битися за край.
А поки грай юначе, грай.

10.05.2015 р.

—

Відстань до Бога

Між мною до Бога відстань – молитва,
Між Богом до мене – з писання слова.
Дорога прозора, стежка блакитна
Буває хвилинна, бува часова.

Ця відстань безмежна, а може лиш в крок.
Хто міряв, хто бачив, не знаю таких.
На ній розчинилося безліч думок:
Лукавих і хитрих, і темних й лихих.

Цю відстань вимірюю скільки вже літ,
А відчуття, що топчуся на полі.
Твердиню шукаю, міцний моноліт,
Надії і щастя, сонця і долі.

Заходжу в пастки й в’язке бездоріжжя,
Молюся без щирого серця коли.
Підґрунтя гублю й молитви підніжжя,
Бездушно прошу як: «Мене, Ти, прости!»

Живу, щоб знайти ту відстань до Бога,
Можливо вона у земне є життя?..
З колиски роками в’ється дорога…
Читаю із Біблії: «Це мить в каяття!..»

10.05.2015 р.

—-

Маки

Червоніє всюди поле,
У крові немов воно.
Мак розсіявся із болем
На пшеничне полотно.
Між колоссям краплі поту,
Як рубінове вино.
Тут обстрілювали роту…
Це було колись, давно.
Рота мужньо боронила
Україну від біди.
Полягла ворожа сила,
Зупинили їх діди.
На цім полі був жорстокий
Бій між світлом і між злом.
Й до сіх пір живе неспокій…
Чорний ворон б’є крилом.
А від роти залишився
Взвод поранених бійців.
І мій дід також десь бився
Й на тім полі мак зацвів.

Я ж дивлюсь на поле маків,
На багряну людську кров,
Ніби військо гайдамаків
Розстелило свій покров.

09.05.2015 р.

—

Невже закінчується літо

Безсонні ночі, дні тривожні,
Пугач пронісся, мов стріла.
Твої слова якісь порожні,
Холодність в них й нічна імла.

Приспів
Невже закінчується літо,
А в нім кохання, що було,
І почуття усі розмито.
Розколоте лишилось скло.

Між нами дні тепер осінні,
Місцями паморозь земна.
Ті дні були такі невинні
В них ти, богиня неземна.

Приспів

Зима підходить непомітно,
А прірва далі все росте,
І ніч міняє денне світло…
Не те! Не те! Це все не те!

Приспів

А я надіюся на весну,
Коли розтане білий сніг,
На землю після сну воскреслу,
На ній обняти б тебе зміг.

Приспів

06.05.2015 р.

—-

Ми з містом духом однорідні

Знаходжу затишок і спокій
У місті велетнів-каштанів.
Гублю самітність, одинокість
В задимленій красі туманів.

І навіть вид міських копалень
Кураж несе свій таємничий.
Росинок сотні віддзеркалень
Скрашають ранок мальовничий.

У цій берізці, вишні, клені
Знаходжу душу рідню, братню
І вулички такі зелені…
Проходжу я уже остатню.

Я вже не сам, я разом з вами.
Ви береги мої є рідні.
Бродив би днями і ночами,
Ми з містом духом однорідні.

05.05.2015 р.

—-

Вітер кохання
(пісня)

Торкнувся бриз її обличчя
І плечі сонце обняло.
А він цілує передпліччя…
Це все було, це все було.
Солоні хвилі миють ноги,
Волосся вітер підніма,
Вуста шепочуть щось вологі,
В душі вже спокою нема.

Приспів
Забилось серце, стрепенулось,
Аж море спінилось до дна.
Очима небо усміхнулось,
Йому всміхалася вона.

І він підняв її на руки,
І так кружляв, і так кружляв
Під монотонні морські звуки.
Немов у танці час спиняв.
Вона злетіла. ніби птиця,
Під нею море і земля.
Цей відпочинок досі сниться,
Де він співав: «Моя!.. Моя!..»

Приспів
Забилось серце, стрепенулось,
Аж море спінилось до дна.
Очима небо усміхнулось,
Йому всміхалася вона.

05.05.2015 р.

—-

Вітер кохання

Торкнувся бриз її обличчя
І плечі сонце обняло.
А він цілує передпліччя…
Це все було, це все було.

Солоні хвилі миють ноги,
Волосся вітер підніма,
Вуста шепочуть щось вологі,
У серці спокою нема.

І він підняв її на руки,
І так кружляв, і так кружляв
Під монотонні морські звуки.
Немов у танці час спиняв.

Вона злетіла. ніби птиця,
Під нею море і земля.
Цей відпочинок досі сниться,
Де він співав: «Моя!.. Моя!..»

05.05.2015 р.

—

 

 

Коли болить

Коли болить, душа так тягнеться до Бога,
Із каменя повітрям невидимим стає.
Життя міняється, і напрямок й дорога,
І час молитви кроваво-слізний настає.

Коли болить, так хочеться чомусь молитви
І віри в зцілення й на прощення надії.
У болях, як по лезу, ніби ходиш бритви,
Немов трава, в покоси зрізуються мрії.

Коли болить, і сонце світить, мов спаситель.
Від темряви так хочеться променем втекти.
Позвати: «Де ти є мій ангел хоронитель».
І вирватись із зони сліпої темноти.

04.05.2015 р.

—-

Вітрила

Чорні крила опустила
Загадкова літня ніч.
Човен розпустив вітрила,
До небесних линув свіч.

Йшов по місячній дорозі,
То пірнав, то виринав,
Йшов мовчазний, мов в тривозі,
Хвилі тихо розтинав.

Він летів вперед за вітром,
До кохання крізь моря.
Місячним налитий світлом,
Де північна йшов зоря.

Не лякали його далі
Й невідомість мовчазна.
Він забув про всі печалі,
Там за морем жде вона.

02.05.2015 р.

—

Осіннє танго

Танго, це танго… Осінь у танго
Кружляє із листям в вечірній порі.
Мій ти ж коханий, мій же ти янгол,
Розпалимо танець і ми у дворі.

Приспів
Тихо спадає листя на плечі
Й маскує лице, немовби вуаль.
Крила чіпляє, крила лелечі,
Танго знімає і втому й печаль.

Танго осіннє, старий патефон…
Прохожі спинились, а час все круживсь
З вітром із листям, летів в унісон
Й за нами щасливий роками дививсь

Приспів
Тихо спадає листя на плечі
Й маскує лице, немовби вуаль.
Крила чіпляє, крила лелечі,
Танго знімає і втому й печаль.

Музика листя, музика вітру
У танці кохання ми робимо крок.
Осінь міняє щоденну палітру
Танцюємо танго, а може хтось рок.

Приспів
Тихо спадає листя на плечі
Й маскує лице, немовби вуаль.
Крила чіпляє, крила лелечі,
Танго знімає і втому й печаль.

28.04.2015 р.

—

Входить травень в моє місто

Входить травень в моє місто
Й розсипає скрізь намисто
На бульвари і алеї
Подарунки весни-феї.

Опустились самоцвіти,
Вишні вбралися у квіти,
В сукні білі, сукні бальні,
В пишні, легкі і вінчальні.

Біля них музики-бджілки
Ноти чіпляють на гілки.
Вітерець заводить пісню
І танцює біля вишні.

Чую вальс, іспанське танго…
З сонця сходить промінь-янгол.
Там де крила – струни-ниті
Й білі хмари у блакиті.

Моє місто – біло-біле,
В ароматах аж сп’яніле,
Загадкове і казкове,
В травні місяці шовкове.

28.04.2015 р.

—

Роздуми після новин

Гнітять мене чомусь новини: там хвалять себе, там крадуть,
Відзвітували роковини Майдану й зміни які ждуть.
Погомоніли, поплескали, хтось на трибуні постояв,
І налили вина бокали… Кашкети олігарх міняв.
Залишив лише чорну душу і всі канали, що були.
Збагачуватись, каже, мушу, війна потрібна і стволи.
І є війна, і збої безліч, і смерті також море є.
І замість дня – все таж є ніч, й чиновник хабарі бере.
Усе постарому, лиш люди змінилися, уже не ті…
І чітко бачать, як іуди шапки вдягають, мов святі.
Овечі шкури не врятують, у Божих все одних руках.
Словами гарно хоч звітують, засудять таки по ділах.

26.04.2015 р.

—-

Я бачу соняхи в степу

Осінній дощ, тужливий плач…
По хризантемі течуть сльози.
Журбу навіює приймач,
На сході з «Градів» свищуть грози.
Земля розорена моя,
Озимина поки не сходить.
Метал, як лист, усе встеля…
Осінній біль у душах бродить.
Пожовклий лист давно в крові,
А де гриби, стирчать снаряди.
Цю смерть, в нескошеній траві
В степу ворожі садять «Гради».
Поки війна, поки бої
І це затишшя однобоке…
А в голові моїй рої,
Видіння мариться глибоке.
Ось Ангелів ідуть полки,
Повсюди, скільки видить око.
Крізь дощ проходять козаки
Ступають кроками широко.
Ще бачу соняхи в степу
І золоті поля пшениці,
І вбиту ненависть сліпу,
І радість й усмішки на лицях.
Там над дощем новий є світ,
Залитий сонячним промінням.
Господь дарує дивосвіт
За муки наші і терпіння.

25.04.2015 р.

—-

Про свої роки

Дивлюсь, пролітають, мов хмари вже роки,
І осінь знімає весняну вуаль.
За близьких росте, виростає неспокій,
На плечі вечірня лягає печаль.

Проходить вже літо, і лиш позолота
Лишає відбиток, малюнок в душі.
Часами так стомлює тіло робота,
Що десь заховатись бажаю в тиші.

Можливо втекти намагаюсь від себе,
Від того, що давить і коле й щемить.
У юності вічній буває лиш небо,
А юність людська є коротша за мить.

25.04.2015 р.

—

Молитва душі

Тривожний день в душі – осінній,
Хоч надворі уже весна.
Ще так далеко до спасіння,
Між білим й чорним йде війна.

У боротьбі лікую рани,
Та десь беруться все нові.
Втрапляю в сіті і капкани
Під звуки неба громові.

Молюся, каюся, страждаю
І завжди прощення прошу.
В гріхах роки свої втрачаю…
Навіщо знову я грішу?…

Не знаю, Боже, я ж не знаю!..
Немов затемнення в очах.
Господи, кривдників прощаю,
Дай сил молитись по ночах!

Щоб день осінній став весняним,
І чорне стерти назавжди.
Служителем дай стати ревним,
За чорне, Господи, прости!

22.04.2015 р.

—-

Маямі – Київ

Дороги замело, між нами –
Сніги, завали, зсув, затор.
Я в Києві, а ти – в Маямі…
Включивсь червоним світлофор.

Приспів
В моря і ріки й океани
Втопилися юначі диво-почуття.
Сіль роз’їдає давні рани.
А я чекаю – Маямі-Київ прибуття.

Контроль проходять пасажири,
Тебе, тебе там знов нема.
Останні вийшли – командири…
Мете снігами все зима.

Приспів
В моря і ріки й океани
Втопилися юначі диво-почуття.
Сіль роз’їдає давні рани.
А я чекаю – Маямі-Київ прибуття.

Уже весна і перші квіти
Та не розтанув древній лід.
Летять в Маямі мої діти,
А я дивлюся їм услід.

Приспів
В моря і ріки й океани
Втопилися юначі диво-почуття.
Сіль роз’їдає давні рани.
А я чекаю – Маямі-Київ прибуття.

22.04.2015 р.

—-

 

Любов

Любов – два звуки і п’ять букв…
А в серці чую трепет й стук,
Биття і біль, і радість й щем,
І світ наповнений вогнем.

Любов – ріка і океан,
Гірський струмок, нічний туман,
Вогонь розпалений в степу,
І крик душі: «Лечу!.. Лечу!..»

Любов – морський солоний бриз,
Солодкий мед і твій каприз,
Лісне повітря, міхи сліз,
Небесних зір великий віз.

Любов – сплетіння двох сердець
І пестощів нічних взірець.
Всього два звуки і п’ять букв,
А в серці досі трепет й стук.

22.04.2015 р.

—

 

 

Карпати

Орел у небі гордовито
Злітає вище білих хмар.
До гір звертається трембіта,
До полонин і до отар.

Чарують величчю смереки,
Біжать струмки із синіх гір.
Гніздяться сім’ями лелеки,
Дивує око Синевір.

Туман розпалює пожежі,
Ліси в задимленій імлі.
Дістались хмар біляві вежі,
Лящать металом ковалі.

Карпати, ви мої Карпати,
Смарагд Вкраїнської землі.
Дивлюсь і хочеться співати
Й вклонитись Богу до землі.

22.04.2015 р.

—

Вальс осінньої пори

Ці ноти сипались згори,
Озолотили звуки листя.
Цей вальс осінньої пори
В мені зі скрипкою молився.

Осипав землю падолист,
Кружляли з вітром хризантеми.
Струни торкнувся гітарист,
Зі струн скотились діадеми.

Ще саксофон додав свій спів,
І барабан підтримав ритми.
Затанцював вечірній Львів
В осіннім тихім алгоритмі.

Добавив хисту баяніст,
Із клавесину лягли звуки,
По струнах вдарив цимбаліст…
Мої тебе кружили руки.

Осінній вальс, пожовклий лист,
Твої стиралися підбори.
А сміх, з розпалених вже вуст,
Карпатські відчували гори.

21.04.2015 р.

—

 

Розірвані листи

Я розриваю всі листи
Тобою писані мій милий.
За це мене прошу: «Прости!
Терпіти зраду я не в силі.»

Я розриваю щастя дні
Й безумні ночі погодинно.
Усе пройшло, немов у сні,
В тумані кануло невпинно.

Я розриваю назавжди
Без права згладити помилки.
Скажу одне лише: «Іди,
І витри номер із мобілки.»

Тебе назавжди відпущу,
На серці рану залікую.
Пройдусь самотньо по дощу
І з ним розлуку відсвяткую.

Я піднімаю всі мости
Що нас єднали завжди милий.
З моста скажу тобі: «Прости!
Терпіти зраду я не в силі.»

17.04.2015 р.

—

Біжать секунди монотонно

Біжать секунди монотонно
По стертім колу циферблата,
І щось шепочуть однотонно,
І щось їм вторять коліщата.

Збігає день і ніч проходить,
Роки із осінню здружились.
Вже й сивина красі не шкодить
Й морщини на чолі зробились.

Дивлюся в дзеркало й дивуюсь,
Воно змінилось, постаріло.
Та цим найменше я турбуюсь,
Як юно виглядає тіло.

Я заглядаю лише в очі,
Душі проміння там шукаю
І юність денну серед ночі…
А як знайду – у вись злітаю.

Біжать секунди монотонно
По стертім колу циферблата…
Душа, як завжди невгамовна,
З добром все більш стає крилата.

20.04.2015 р.

———

Полин

Волинь, Волинь, моя Волинь
Плачем, скорботою залита.
Цвіте в степу гіркий полин,
Смертями рідних оповитий.

У селах люди і в містах
Навколішки стрічають труни.
Над ними голуб, білий птах,
Крильми торкає з сонця струни.

Лунає музика з небес –
Герої, каже, не вмирають.
Бійцівський дух, мов птах, воскрес,
Лелеки в небо відлітають.

Ридає Буг, і плаче Стир,
Сини вмирають, гинуть дочки.
Й моя душа, немов папір,
В дрібні розідрана шматочки.

17.04.2015 р.

—-

Любов розвіяна в імлі

Любов розвіяна в імлі.
Мости розведені війною.
Курличуть в небі журавлі,
А я прощаюся з тобою.

Приспів
Спасибі, що залишив слід,
Що я ношу під серцем сина.
В саду розквіт казково глід,
В мені росте твоя дитина.

Летять й курличуть журавлі,
Сини, герої України.
Тебе я бачу на чолі,
Несеш ти гілочку калини.

Приспів
Спасибі, що залишив слід,
Що я ношу під серцем сина.
В саду розквіт казково глід,
В мені росте твоя дитина.

Ти кинув гілочку з небес,
Я посадила біля глоду.
І плід в мені в цю мить воскрес,
Живий нащадок твого роду.

Приспів
Спасибі, що залишив слід,
Що я ношу під серцем сина.
В саду розквіт казково глід,
В мені росте твоя дитина.

15.04.2015 р.

—

Дощ

Знов день зажурений – в сльозах…
По склу віконному краплини
Стікають тихо й на очах
Рахують розтавань хвилини.

Приспів
Співає скрипка про печаль,
На струнах з сліз зимовий іній.
В твоїх очах густа вуаль,
І бачу погляд я осінній.

Тебе я згадую не раз,
Не можу очі позабути.
Твій сміх пісенний – вернісаж
Я до цих пір бажаю чути.

Приспів

А дощ сповзає все по склу,
В моїй душі, мов миє шибу.
Почуй, побач моє: «Люблю!»
Почуєш, з серця скину глибу.

Приспів

15.04.2015 р.

Піщинки любові

Рахує дні з піску лічильник,
За ними тижні, місяці.
По морю мій летить вітрильник,
Тримаю зірку у руці.

Приспів
Зі мною ти моя красуня –
Весна і літо водночас.
В твоїх словах ловлю відлуння,
Ловлю кохання з твоїх фраз.

І ми з тобою на вітрилах
По хвилях щастя біжимо.
Штовхає вітер наші крила,
В любові поряд летимо.

Приспів

Бушують хвилі в житті-морі,
І радощі у нім й жалі,
Піщинки падають суворі
Любов описують на склі.

Приспів

14.04.2015 р.

—-

В твоїх очах сніги зимові

В твоїх очах сніги зимові,
А у душі холодний лід.
А я, а я наповнений любові
У них шукав все літній слід.
Із вуст твоїх слова лютневі
Встромили клин у почуття.
Мій сад пожовк увесь липневий,
І зрозумів: «Ти не моя».

Приспів
Дощі осінні поміж нами
Й холодний місяць листопад.
Шляхи розбіглися з роками,
І наш все гасне зорепад.

І в клена листя опустилось,
До мокрої зійшло землі.
А ти мені в цю ніч наснилась
І в небі, в небі журавлі.
Любов злетіла з журавлями
І полетіла в сіру вись.
Погас і зорепад з роками,
Прошу тебе: «Ти більш не снись».

Приспів

14.04.2015 р.

—-

Монолог Небесної сотні

Донбас – Майдан, Майдан – Донбас… І журавлі злітають в небо.
А там в раю вже інший час, і спокій, і пташиний щебет…
Пішли брати. Без слів пішли, покинувши свої родини.
І сонце у руках несли – нове майбутнє України.

«Не так! Не так! Усе не так! – я чую їхні болі й крики –
Відбили скільки ми атак… І що змінилося, лиш лики.
Як крали й далі все крадуть… Забули все, що на Майдані…
Ці вчинки викликають лють… Керманичі ви наші знані?..

Один казав, що куля в лоб й на смерть готовий ради краю…
Цікаво скільки було спроб?.. А Україну розкрадають.
Слова, слова, одні слова, за ними вчинки бездіяльні.
Зібралась Рада ділова, закони вносять геніальні.

А там на сході журавлі солдатам крила зодягають.
Там крові ріки на землі… Нові герої помирають.
Аби не смілий волонтер і ті пожертви всього люду,
Що з краєм би було тепер?.. За них молитися я буду!

У вас все шоколадно там. На правду кажете, що зрада.
Готові здатись ворогам… Народу єдність лиш завада.
Командувач верховний є і сотні бравих генералів…
Чи ви дивилися в лице смерті? Забагато є провалів:

Савур могила, Іловайськ, кордон, Дебальцеве й так далі,
Оточення і розстріл військ й за зраду вручені медалі.
Можливо досить розкрадати… Нам Україна понад все.
Тепер небесні ми солдати і зверху дивимось на це.

Тож схаменіться ситі люди, ваша зрада – плач дитини,
Ганебні справи бачим всюди… Дні летять, біжать години.
Ой, схаменіться, бо прийдемо і новий Майдан постане
І щастя краю віднайдемо й вас тоді уже не стане.

13.04.2015 р.

—

 

 

Казка мами ще жива

Усе пронизано в безчинстві
Там, де відносини – грошва…
Усе не так, як у дитинстві…
Я вірив в мамині слова.

У весну вірив і у літо,
У квіти в полі і траву,
Налите сонцем стигле жито,
У казку вірив я живу.

Виріс і з людьми стикнувся,
Для кого влада головне.
З дитинства казки вмить проснувся,
В реальність кинуло мене.

Як дві межі – дитинство й зрілість,
Часи між ними і роки,
І та доросла очманілість,
В котрій гризуться павуки.

Я вірив й буду далі вірить
І мамині нести слова.
Життя грішми не хочу мірять…
А казка мами ще жива.

12.04.2015 р.

—

Ноша

В житті у кожного свій хрест.
Ця ноша завжди за плечима.
Перед очима – Еверест…
Стежина вдаль веде незрима.

Немов сліпець ідеш по ній
Із ношею розміром в життя.
Ідеш крізь сніг і буревій,
Як правило, без прав на вороття.

Помилка коле і болить,
До крові роздирає тіло.
А як в душі цей біль щемить…
Вже й літо в вирій відлетіло…

У дзеркалі осінні дні,
На скронях зимні снігопади.
А ноша все ще на мені,
У ній і радощі й досади.

Якийсь тягар залишу я,
А інший знову набираю.
За осіню бреде зима,
Між ними я з хрестом блукаю.

12.04.2015 р.

—

Скарб

Я стомлений отим безглуздим днем,
Поривом вітру й проливним дощем,
Ще сірістю буденних фарб…
У роздумах находжу скарб.

Безсоння ночі так мене гнітить…
Замовк годинник, час нічний мовчить.
І лише краплі від дощу
По склу: «Прощу!..» «Прощу!..» «Прощу!..»

Я стомлений, я стомлений дощем,
Стою весь мокрий з вітряним плащем.
І барабанний чую дріб:
«В словах молитви знайди хліб!»

Душевний відчуваю біль і щем…
Молюся, Боже, я з твоїм дощем.
Змінить буденність хочу фарб.
Це «Отче Наш» – безцінний скарб!

10.04.2015 р.

—

Військова гітара

Невпинно музика лунає
Наперекір шипінню куль.
Душа розтерзано співає…
В нічнім дозорі знов патруль.

А ця гітара не зважає
На дим і порох, дощ і сніг.
Рука по струнах ударяє,
Хоч сон валив солдата з ніг.

Зі струн збігають звуки пісні,
Несуть мелодії порив.
Спиняють постріли зловтішні
І глушать з вибуху розрив.

Лунає пісня невгамовно
Й коли в солдата автомат.
Гітара грає безвідмовно,
Із нот встеляє зорепад.

І скільки бій, і стільки пісня
Мов кулі, у струни слова.
О, ця мелодія всевишня,
Непереможна, вікова.

03.04.2015 р.

—-

Запах літа

Вслухаюсь я у літні звуки:
Ось подих поля, шум ріки,
А ген співають ранні луки,
Й ромашок білі острівки.

А ще вдихаю запах літа:
Тут м’ята, рута, очерет.
Малина сонечком налита
Й живиця в лісі, й дикий мед.

А ще дивлюся в синь небесну,
І на вербу, що у ставка,
В туманну гладь – п’янку, чудесну
І в смугу лісу здалека.

Я бачу, чую і вдихаю
Природи літньої красу.
Бо ж українське все плекаю,
І в серці трепетно несу.

05.04.2015 р.

—

Ранковий промінь

Поділось світло з ліхтарів…
За ріг нічні ховались тіні…
Ранковий промінь ледь пробіг
В несмілім, соннім мерехтінні.

Торкнувся пальцем по вікну
І зазирнув в мою кімнату.
Мене збудив, забрав від сну
Й заграв чаруючу сонату.

Ось перший півень… Його спів
Птахи вже інші підхопили.
І сад листвою шарудів,
Немов додав промінню сили.

А той підняв своїх колег
І запалив небесний обрій.
Цей перший промінь є стратег
І видно, що таки хоробрий.

Не боячись, пішов на ніч,
Здолав і місяць, з ним і зорі.
Немов той витязь, віч-на-віч
Нічній протистояв потворі.

І переміг… І вийшов день…
І сонце золотить вже хмари.
Палітра вранішніх пісень
Щоденні розкриває чари.

04.04.2015 р.

—-

Два кольори життя

Розправив простір свої крила.
У когось день, а в когось ніч.
В цій послідовності є сила…
Де біле з чорним – пліч-о-пліч.

Не знаєш горя, як пізнати,
Що поряд тебе щастя є?..
А як знайдеш, оте, що втратив,
Той темна ніч, мов день стає.

І біле й чорне, чорне й біле
По нім проходить все життя.
У монотонності все сіре
Й відчуження лиш відчуття.

І так щоденно, щодобово
То чорний дощ, то білий сніг,
То біль викручує нервово,
То з радощі невпинний сміх.

На їх межі палітри гама
Життя вдягає в кольори,
Тут і комедія, і драма,
І так подібне все до гри.

І біле й чорне, чорне й біле
По нім проходить все буття.
Сплелось в одне, єдине, ціле
У болях й радощах життя.

01.04.2015 р.

—-

Усмішка

В дівочій усмішці й в очах –
Душі нетлінної відбиток.
У них вона, немовби птах,
Шедевр вишитий із ниток.

А ще побачив дивосвіт
Коралів моря лазуровий,
А може вишні первоцвіт
У росах купаний ранкових.

В жіночій посмішці – бузок,
Жасмин, ромашки і лілеї,
І поле сплетене в вінок,
І гілка ніжна орхідеї.

А ще веселка в небесах
У семибарвних переливах.
І мак червоний в рушниках,
І золото пшеничне в нивах.

Це все вловив, це все відчув
І сам струмком гірським полинув.
У водах усмішки тонув
І водночас у небо линув.

31.03.2015 р.

—-

Нічна молитва

Ця ніч сполохано-лякливо
Крильми у скло все дріботить.
І свічка в такт їй мерехтливо
За тінь вчепилася й не спить.

А та стоїть уся в молитві,
Не чує в шиби стукіт крил.
Стоїть зажурена при світлі…
Схилилася й немає сил

Молитися за тих, хто на війні
На пів голодний веде бій.
Тінь пише молитву вже на склі,
А ніч ховає в свій сувій.

Аби із вітром ввись підняти,
На крилах Богу віднести,
Щоб вижили в боях солдати
І до дітей змогли прийти.

І свічка й тінь й слова молитви,
І стукіт крил нічних по склі
Дійшли до Бога… І щоб битви
Сховали в піхви всі шаблі.

30.03.2015 р.

—

Дружині

Твоя посмішка, мов поле світанкове у квітках.
Твої очі – це озера, що в Поліських є лісах.

Твої губи – маки дикі чи з троянди пелюстки,
І тремкі, і так солодкі в міру терпкі і п’янкі.

Відірватися не можу, так припав, мов до вина.
Ними серце я тривожу, п’ю і п’ю з них аж до дна.

Твої коси – степ і вітер, ну а голос – це роса.
Твої руки, ніби віти… У тобі з небес краса.

Я дивлюсь, не відірвуся і очей не відведу…
А плечей коли торкнуся, ніби птаха, все лечу.

Ти ж одна така на світі, ти єдина, тільки ти.
Серед квітів розмаїття в моїм серці лише ти.

30.03.2015 р.

—–

Весна

Весна роздягає й скидає одежі,
Красуні знімають зимове пальто.
В очах загорілись бездимні пожежі…
Їх світло спиняє шалене авто.

Красуні у міні ідуть на підборах…
А ніжки, ці ніжки, мов зорі, манять.
Авто аж присіло, прогнулось в ресорах,
Клаксони, як дзвони, у слід їм дзвенять.

Дівчата сміються, сміються весною,
Навколо у квітах радіє усе.
О весно, скажи, що ж ти робиш зі мною…
На вулицях пробки дійшли до шосе.

Красуні у міні ідуть по бульвару…
Весна на дворі, безумовно весна.
Умів би я грати, узяв би гітару
І оди красуням співав би щодня.

28.03.2015 р.

—-

Як маю, то віддам

Вже вкотре я ж бо сам на сам з собою
У роздумах про це земне життя.
Мудрістю напувало, мов росою,
А я у нім, неграмотне дитя.

Вже вкотре вчуся на своїх помилках,
Щось виправляю і нові роблю.
У ті часи я душу на носилках
Поранену несу до шпиталю.

Несу, аби наповнити змістовно,
По вінця влити Божу благодать.
Наповнити бентежну, невгамовну,
Наповнене, таким як я віддать.

І словом й ділом, а можливо віршем
Що маю, а чи тим що ще складу.
Як буду мати, то віддам ще більше,
Як маю. Спинить би смерть, спинить біду.

28.03 2015 р.

—

 

Мамі

Мене ти колись пеленала,
Ростила, навчила й пустила у світ.
І в серце моє пов’язала
Травневої вишні чаруючий цвіт.

Пішов, полетів у дороги
Любов’ю твоєю окрилений птах.
Тримаю я, мамо, тривоги,
За край, Україну й родинний наш шлях.

Мене зігріває в дорозі
Ще в травні тобою дарований квіт.
Стоїш сніжно-коса в порозі
Й листки опадають з твоїх, мамо, віт.

На гіллі оголене місце,
І рідшає сад, що ти насадила.
Ночами домівка лиш сниться
І наша сім’я, що так поріділа.

І батько й сестра і ти мамо –
Усміхнена, ніжна, щаслива весна.
Уклін тобі люба ж бо мамо
У світі для мене любима, одна.

Мене зігріває вишневий,
Ще в травні тобою дарований квіт.
Забув я про день свій липневий…
Спадають листки з твоїх, мамо, вже віт.

26.03.2015 р.

—

 

Летіла лелека

Летіла лелека над полем пшениці,
Летіла, безсила з підбитим крилом.
Летіла земельці батьківській вклониться,
Летіла над рідним, вкраїнським селом.

У тої лелеки душа розчахнулась:
Живе із синами, болить за батьків.
І ось до могилки сирої згорнулась,
Припала мовчазна в сльозах і без слів.

Вона голосила і Бога молила,
Знесилена впала напитись води.
Де батько та матір, тепер лиш могила
І схилена хата, і двір лободи.

Летіла зі сходу, далекого сходу,
Звідтіль, де ще сонце торкає землі.
Летіла у край так до свого народу,
За нею летіли зі снів журавлі.

Росія Вкраїна – розідрані долі,
Мов прірва, з війною – родинні зв’язки.
Росія Вкраїна – це рани і болі
І відстань за рік протягнулась в віки.

25.03.2015 р.

—-

Напиши мені листа

Напиши мені листа, напиши одного,
Розкажи, як ти живеш, що там є нового?
А у мене все гаразд, хоч і на чужині,
Та думками завжди я тай на Україні.

В тебе мабуть є сім’я – хлопці-козачата,
А можливо, мов весна, розцвіли дівчата.
А у мене в чужині лишень є робота,
Як почую солов’їв, вироста скорбота.

Де працюєш? Як діла? Напиши хоч слово!
Як там склалося життя? В мене все чудово.
Покохав колись одну і кохаю нині,
Тож любов моя живе в рідній Україні.

В Україні є любов, недосяжна птаха,
Хоча маю я усе, відчуття – невдаха.
Не заміниш бо любов на великі гроші,
Кожен день, немов чумний, жду я листоноші.

Напиши мені листа, напиши одного,
Розкажи, як ти живеш, що там є нового?
А у мене все гаразд, хоч і на чужині,
Та думками завжди я тай на Україні.

24.03.2015 р.

—

Для тебе

Дістати зорі мрію я для тебе,
Та ти пробач, що поки ще не зміг.
Дивлюсь закоханий у синє небо,
І Бога вимолю, аби поміг.

Та що ті зорі, ти є поряд мене,
Яка зрівняється тобі зоря.
Ти сонце світле, ясне і вогненне
В твоїх очах всі ввібрані моря.

Ти квітка, незабудка з мого саду
І мальва, орхідея і жасмин.
Ти нічному подібна зорепаду,
Перед тобою я, немов полин.

Присвячую тобі вірша рядочки.
Не вистачає може там зірок…
Та в нас є зірки – це кохані дочки
На гірський подібні так струмок.

22.03.2015 р.

—

Для тебе

Дістати зорі мрію я для тебе,
Та ти пробач, що поки ще не зміг.
Дивлюсь закоханий у синє небо,
І Бога вимолю, аби поміг.

Та що ті зорі, ти є поряд мене,
Яка зрівняється тобі зоря.
Ти сонце світле, ясне і вогненне
В твоїх очах всі ввібрані моря.

Ти квітка, незабудка з мого саду
І мальва, орхідея і жасмин.
Ти нічному подібна зорепаду,
Перед тобою я, немов полин.

Присвячую тобі вірша рядочки.
Не вистачає може там зірок…
Та в нас є зірки – це кохані дочки
На гірський подібні так струмок.

22.03.2015 р.

—

Хотів оду написати

Хотів оду написати,
І все думаю кому,
Як згадаю… Линуть мати…
Помовчу поки тому.

Так, брехати, я не буду,
Для верхівки не пишу.
Чим славити ті іуди,
Краще слово збережу.

Напишу я про героя,
Що воює на війні.
За наш край іде до бою.
Слів не шкода тут мені.

А герой наш простолюдин,
Не боярин і не цар,
Він по вірі християнин –
Це учитель, і шахтар.

21.03.2015 р.

—

Подарую тобі вишиванку

Подарую тобі вишиванку
У квітах на льнянім полотні.
В соняхах, що розкрилися зранку,
І сміються так ніжно мені.

Подарую на ній поле маків,
Що в туманній розлите імлі.
І пісню покладу гайдамаків,
І той дзвін, що так творять шаблі.

А ще вишию гладдю волошки
Немов очі, озер голубі.
І додам незабудок лиш трішки
Й уміщу все на сукню тобі.

Ти ж бо є моя мила Вкраїна
І у світі єдина, одна.
Я люблю тебе так Україно!
На Землі ти – царівна й княжна.

21.03.2015 р.

—-

Іду по стежці з назвою життя

Іду по стежці з назвою життя,
Назустріч пробігають роки.
Немає у дитинство вороття,
Лишились спогади глибокі.

Про ті часи, котрі не поверну,
Де двір і школа й старі друзі…
З котрими не одну стрічав весну…
Можливо був то світ ілюзій.

Тепер живу в реальнім світі я –
Чомусь відомо-невідомім.
У нім є друзів вже нова сім’я,
І кількість збільшилась знайомих.

І клопотів зросла теж череда,
Снують, блукають поряд мене.
А там за рогом видніється зима,
А за зимою – незбагненне…

Іду по стежці, іду в життя,
Із кожним кроком збігають роки.
Беру у руки важкість каяття
Й нестиму, сили старчить доки.

21.03.2015 р.

—-

І зібрались у танку працьовиті бджілки

Ніби жайвір, у садку лине спів сопілки
І зібрались у танку працьовиті бджілки.
Шабля й кінь у козака, за спиною голо.
Як станцює гопака, все гримить навколо.

Рознеслася, пронеслась слава про Вкраїну.
Доля таки удалась, покохав дівчину.
Покохав і полюбив, як оту калину.
Більше дівчини любив тільки Україну.

В саду квітка розцвіла й юна перепілка,
Аж на тім краю села кобза гра й сопілка.
Відгуляли весілля тай пішли до війська.
Суне ворог звідтіля, де земля російська.

Побороли, рознесли військо супостата.
Перемогу принесли… Це їм смерть за брата!
Знову дома у садку лине спів сопілки
І зібрались у танку працьовиті бджілки.

20.03.2015 р.

—

Зародження ранку

Дивлюсь на ранішнього птаха в небі,
У нього крила, ніби у вогні.
Парить, щоб відродити денне небо,
Торкає хмари сизі в вишині.

Крильми тріпоче різко й хаотично,
То падає, то знов летить у вись.
Це явище мені якесь незвичне…
На промені проходить чітко вісь.

По сторонам від нього з сонця крила
На обрії торкаються землі.
Із ночі виходить денна, сонна сила
І ніби ліс підпалює з імли.

А далі вже червоно-синє небо
Міняється у жовто-голубе.
Україну, любити, каже треба
І так, як любиш в ній ти сам себе.

20.03.2015 р.

—

Журавлі

Летять із-за моря ключі
Журавлі, журавлі, журавлі.
Ви вдень летите і вночі
Журавлі, журавлі, журавлі.

Стрічають старі вас батьки
У журбі, у журбі, у журбі.
Не йдуть до домівки сини
До верби, до верби, до верби.

Солона сльоза на зорі
По щоці, по щоці, по щоці.
Співають пісні кобзарі
Молодці, молодці, молодці.

І знову у небі ключі
Журавлі, журавлі, журавлі.
Мов сон, пролетіли роки,
І жалі, і жалі, і жалі.

20.03.2015 р.

—-

Прикутий словом до журби

Прикутий словом до журби,
Забув про сонячні години.
Стрічаю плач ріки, верби,
Не чую співи солов’їні.

Бо світ наповнений ще біллю,
Кричить і плаче, стогне навіть в сні.
З днем кожним задаюся ціллю,
Почути краю рідного пісні.

І щось бурлить в моїй душі,
Штормить, немовби Чорне море.
В лісній хотів би у тиші,
Війну забути й людське горе.

Та світ наповнений ще біллю,
Кричить і плаче, стогне навіть в сні.
З днем кожним задаюся ціллю,
Почути краю рідного пісні.

Розтерзані мої думки
І десь томляться у покуті,
А там гірські дзвенять струмки
І співи їх напівзабуті.

А світ наповнений ще біллю,
Кричить і плаче, стогне навіть в сні.
З днем кожним задаюся ціллю,
Почути краю рідного пісні.

19.03.2015 р.

—-

 

Не можу втримати сльозу

Не можу втримати сльозу
Гірку, дорослу, чоловічу,
Коли дивлюся на біду
І смерті заглядаю в вічі.

Дарити хочу доброту,
Спинить безглуздя й ворожнечу.
І обійняти сироту,
Заповнить втрати порожнечу.

Ловлю повітря, що з вогню,
Ковтаю дим їдкий, разючий.
І в Бога миру я молю
Й спинити біль душі болючий.

Вмирають браття у бою,
В очах в них зорі гордовиті.
За Батьківщину, за свою
Пішли, щоб в вічності пожити.

Не можу втримати сльозу
Гірку, дорослу, чоловічу,
Коли дивлюся на біду
І смерті заглядаю в вічі.

Я хочу дарувати доброту
Спинить безглуздя й ворожнечу,
І міцно обійняти сироту,
І втрат наповнить порожнечу.

19.03.2015 р.

—-

 

 

Ліні Костенко

Тобі минуло ой вже років
І цим, ти радуєш весь світ.
Твій голос скрипки одинокий
Створив безмежний дивосвіт.

У нім блукає покоління
І не одне, і не одне.
Де буква кожна, мов моління,
Для тих, хто серцем це збагне.

Твої рядки – це Україна
І сад, і поле й дикий степ,
І музика душі нетлінна,
І казка й різдвяний вертеп.

Чарівна Квітко, ніжна Ліно
В твоїх тону морських рядках.
Я не один – уся Вкраїна
Чаруються в твоїх словах.

Пишу закоханий у слово,
У риму із блаженних вуст.
Твори, твори обов’язково
Й донось божественний слів хруст.

19.03.2015 р.

—

Пробудження дня

Нічні стирає зорі ранок
Й тріпоче обрій полохливо…
З проміння руки тисяч бранок
Підносяться крізь сон на диво.

Ті руки фарбою, мов злиті…
Червоне марево зориться,
А чи краплини недопиті
Вина, що в келиху іскриться.

Вже й крила денні, полохливі
Змивають фарбу з рук панянок.
Ці рухи кволі й клопітливі
Міняють ніч, встає світанок.

Помалу, тихо, монотонно
Виходить сонце в позолоті.
День очі відкриває сонно
І приступає до роботи.

17.03.2015 р.

—

Не плач

Не плач, не плач моя сопілка
Тужливих досить нам пісень.
Поглянь, як вишні юна гілка
Оділася в святковий день.

Не плач, не плач моя гітара
Сльозами горе не зженеш.
Прогонимо і яничара,
Як дух козацький ти збагнеш.

Не плач, не плач чарівна скрипка,
Заграй мелодію скрипаль,
Щоб розцвіла, немовби квітка
Й пішла за гори вся печаль.

Не плачте хлопці і музики,
Заграйте краще гопака,
Зіб’ємо в танці черевики…
Душа козацька в нас така.

17.03.2015 р.

—

Донбас не спи

Все спиш, та скільки ж можна спати
Моя знедолена земля.
Поглянь на схід, там все із «вати»,
Ця саранча проект Кремля.

Кінця і краю ще не видно,
Коли замовкне міномет.
Як донеччанам остогидне
Терпіти, зміниться сюжет.

Згорить в степу кремлівська «вата»
І лиш залишаться хрести
Й могили вбитого тут ката,
Що намагався рай знайти.

Як рай не знаю, а от пекло,
Скажу я просто: «Повезло!»
А поки битви йдуть запеклі…
Добро все ж переможе зло.

17.03.2015 р.

—

 

Любов ніколи не погасне

Немов у морі кораблі,
Відходять дні за горизонти.
Я відпущу усі жалі,
Залишу світло у когорті
Думок і слів, і справи теж.
Відправлю вчинки всі ганебні…
В молитві знищу з зла кортеж…
Згадаю лише превелебні
Часи, коли душа жила
Й немовби птаха, ввись злітала.
І як ота одна струна
Вціліла й ніжністю співала.
Відправлю дні, нехай летять,
Та й що мені до тих вчорашніх…
Немовби коні цокотять,
Події днів уже прийдешніх.
Ловити буду в них добро
І віддавати одночасно,
Щоб знав і Прут, і знав Дніпро –
Любов ніколи не погасне.

16.03.2015 р.

—

Вже нагострені шаблі

Тихо падаю додолу,
То лелекою лечу
Й піднімаюсь з вітром вгору
Без жалю і без плачу,
Без жалю і без плачу.

Приспів
А там ген на сході в полі
Почорніли людські долі.
І лиш круки, руські круки
Простягають крила-руки
До землі, до землі,
До Вкраїнської землі.

Порубаєм крукам крила
І прогонимо з землі.
Піднялась козацька сила
І нагострені шаблі,
І нагострені шаблі.

Приспів
А там ген на сході в полі
Почорніли людські долі.
Кровоточать степи-луки,
І спадають крила-руки
До землі, до землі,
До Вкраїнської землі.

Моя шабля – моя воля,
Тож на ворога лечу.
Захищати – от так доля
Україну без плачу,
Україну без плачу.

Приспів
А там ген на сході в полі
Почорніли людські долі.
Кровоточать, руські круки,
Забирайте крила-руки
Від землі, від землі,
Від Вкраїнської землі.

Неподільна, нероздільна
Українська є земля.
Сила руська божевільна
Поле сотими встеля,
Поле сотими встеля.

Приспів
А там ген на сході в полі
Почорніли F патріот,
Живе думками України.
Бажає їй святих щедрот,
На правду вказує щоднини.

До Бога – ці вірші ведуть
І скріплюють небесну віру.
Їх кожного чекають, ждуть,
Бо слово велику має силу.

Поки є крила тож летіть
Мої вірші по Божій волі.
Про віру, правду говоріть,
Людські вдягайте в біле долі.

16.03.2015 р.

—

Вірші

Блукають стежками вірші,
В міста заходять, а чи села.
Троянди є і спориші,
Сумна є думка і весела.

Є, що оспівують любов,
Крильми підносять її в небо.
Є, до війни вертають знов,
Про це також писати треба.

Блукають інші у весні,
Заходять влітку по черешні.
Малюють пензлем восени,
Снігами чистяться нарешті.

А той – дивися патріот,
Живе думками України.
Бажає їй святих щедрот,
На правду вказує щоднини.

До Бога – ці вірші ведуть
І скріплюють небесну віру.
Їх кожного чекають, ждуть,
Бо слово велику має силу.

Поки є крила тож летіть
Мої вірші по Божій волі.
Про віру, правду говоріть,
Людські вдягайте в біле долі.

16.03.2015 р.

—

Українська вишиванка

Пальто скидає темна ніч,
Під ним є денна вишиванка:
Поля, ромашки, ліс, узбіч
Ріка бурхлива хуліганка.

На річці човен, і рибак
Вудило ледь тримає сонно.
Ще соловей, лісний співак,
І дуб, що плеще монотонно.

А на горбку прекрасний храм,
На ньому сонце золотиться.
Можливо так Всевишній Сам
Людей взиває помолиться.

Красиво вишита земля
У травах, квітах і дорогах.
Це Україна є моя –
Козацька з серцем на порогах.

15.03.2015 р.

—

Життя згорає, мов сірник

Життя згорає, мов сірник…
А скарбом є таким безцінним.
У Бога я завжди боржник
І відчуваю себе винним.

Роки відпущені – лиш мить
На фоні зоряного неба.
Душа у сні не завжди спить,
Блукає в просторі де треба.

За кожен день і кожну ніч
Вона щаслива і нещасна…
Війна страшенна в житті річ
І до смертей таки причасна.

А я страждаю, не зробив…
І тиск не стримую ворожий.
І розкрадання не спинив…
Тож чим я Україні гожий?

15.03.2015 р.

—

Дідусь

І сіро, й смутно і дощить…
Насупившись йдуть перехожі.
І небо знову чимсь скорбить,
І дні вернулися негожі.

Безлистий клен стоїть в сльозах
Й каштан сумний і почорнілий.
Немає сміху у дворах,
Самотній тополь спить змарнілий.

Стікають краплі по лиці,
Немов струмки, а чи потоки.
Промерзли пальці на руці…
Дідусь ледь робить з біллю кроки.

Бреде старенький по дощі
В легкій, поношеній одежі.
А сяйво із його душі,
Небесної торкає вежі.

Прохожі повертались вслід
Зворушені стареньким дідом.
І смуток розтавав, мов лід,
І день всміхавсь за його слідом.

Радів погоді він один…
Дощу, немов не існувало.
І я відчув приємний дзвін,
І розпачі в душі не стало.

15.03.2015 р.

—

Фантазії

На полотні малюю пензлем ніч…
Мазком сонливим і бентежним,
Стежину зоряну із тисяч свіч
У шлях ховаю я безмежний.

Та я пишу, немов німий поет,
В тремтінні місячного сяйва.
І душу вкладаю у свій сюжет:
Ось скрипочка, вона не зайва.

Наповню простір ночі скрипалем,
В сузір’ях уміщу оркестри.
Гуашшю, маслом, просто олівцем
З столиці випишу маестро.

Щоб він сузір’ям кожним керував,
Як і годиться на помості.
А хто зобачить, що би днем ставав
Й прохожих запросив у гості.

Додам до образу кохання лист,
Думками списаний моїми.
Бажань встелю зірковий падолист,
Мазками нанесу нічними.

Моя фантазія не має меж,
Любов малює і уява.
Прошу я, долучитися вам теж –
Картина ця – любові слава.

14.03.2015 р.

—

Біль душі

Нічне я скину покривало,
Як тіло, грішну душу оголю.
Сліз виплакав в ці дні немало,
Спустошений, зневірений стою.

Все плачу, Боже, невгамовно,
Обіцянки чужі в мені болять…
Бо бачу в році цім невтомно
Крадуть, як крали, не вміють лиш карать.

На небі із Майдану сотня,
Тай з поля бою їх вже тисячі,
А в Україні все безодня –
В проваллі люди, зверху збирачі…

З провалля плачуть, виживають
Й останні в армію здають гроші.
Чинуші військо обкрадають,
Не мають Бога й грама у душі.

Болить душа, пишу щоденно,
Бо власне крадуть вже оті свої.
Тому і військо в нас злиденне
І досі не кінчаються бої.

14.03.2015 р.

—

Моє життя

Піднімався, падав і вставав,
Збивав коліна аж до крові.
З кожним болем крицею ставав,
Бо гартували дні сурові.

Хвалив Творця у ті хвилини…
Безцінні Він давав уроки.
А що ще треба для людини…
Та я не знищив всі пороки.

Ходжу, у світі гріх літає,
Снує липуче павутиння.
Мене, мов книгу він читає,
Аби пожерти все насіння

Добра і совісті, і правди.
І те убивче насадити,
Щоби зачистити назавжди
Коріння волі й дух убити.

О, як же важко та борюся
З щоденним в світі кривдним злом.
Я, Боже, смерті не боюся,
Бо прагну жити із добром.

Встаю і падаю… Стою я.
Ось так стікають дні буденні.
Молюсь і знаю, що живу я.
Мої
Часи надіюсь недаремні!

10.03.2015 р.

—

Погляд в небо

Увись, у небо я дивлюся,
Чарівність бачу синяви.
Пташині, сонцю посміхнуся,
Згадаю мудрі молитви.

І помолюсь Владиці світу:
За мир, за спокій і красу,
За музику в степу розлиту,
За літню ранішню росу.

В молитві поєднаюсь з небом
І крила, крила попрошу,
Хоча б піднятися над степом,
Крізь бурі в тишу полечу.

Я хочу, Боже, долетіти
У край без горя і війни,
Де щиро так сміються діти,
Де їм казкові сняться сни.

А поки в небо я дивлюся
В безмежну, чисту синяву
І людям радісно сміюся,
Забув на хвильку про війну.

12.03.2015 р.

—

Сотня Небесна споглядає згори

Сотня Небесна споглядає згори
На край мій родинний прекрасний.
В міста залітає, в дома і двори
І люд скрізь стрічає нещасний.

Пройшов, пролетів, ніби птах, уже рік.
У небо дорога відкрита…
Ніхто не спинив цих героїв потік…
Знов правда пітьмою покрита.

Погляньте у очі на фото з стіни
Правдивих і гострих, мов вітер.
Вони України є справжні сини,
Достойні великих слів й літер.

Погляньте, панове, що є у керма
Держави у центрі Європи.
Невже полягли вони всі задарма
І діти їх будуть холопи.

Тож знайте усі, хто дійшов до верха
І ті що нові вплітають офшори,
Дороги в минуле для краю нема…
Вам судді вони й прокурори.

13.03.2015 р.

—

Підходить день уже до сну

Підходить день уже до сну
Чи то сивіють роки ненароком.
На лобі бачу борозну,
Можливо втомленим поглянув оком.

Та ні, бо я уже не той,
Що був, як сонце денне промовляло
До літ, коли ти вже герой
І рвешся в бій, не опустив забрало.

Солодка юність ті роки:
П’янка, стрімка й божественно шабашна.
Тоді не мучили думки,
В крові лилася музика безстрашна.

Захтів, пішов, зробив і все,
А далі – на все воля Божа буде.
Життя – нездолане шосе,
По нім проходять поряд різні люди.

А день все ближче йде до сну,
І я вже сумерки тай відчуваю.
Молю,
Щоб пам’ять мати хоч ясну,
Бо так багато ще сказати маю.

Я не герой, живу й живу,
А правду боронити буду словом.
Хай ворогів тим наживу
Й прощу їх, бо життя – це тимчасове.

12.03.2015 р.

—

Осіння буря

Немов примари, хмари сірі
Волочаться над лісом знов.
Дерева плачуть чорношкірі,
Пролився дощ чи біла кров.

З-за рогу вітер взявсь шалений
З водою сальто він робив.
Немов той пес, завив скажений
І об дерева крилом бив.

Дерева гнулися, стогнали,
Руками вперлись до землі.
Пориви вітру їх шмагали
Й підняти деякі змогли.

І волочили у глиб лісу
Чи на поталу чи на суд,
Ховали злочин під завісу
Дощу.
Найшов на вітер видно блуд.

Він розійшовсь, не вгамувати
Його розлючений вже пил.
Хотів над лісом панувати,
А дощ, мов кров, стікав із крил.

11.03.2015 р.

—

Маски замінили свої

Вже рік, як на Грушевського все стихло,
На Банковій нові правителі сидять.
Та видно зло ті стіни так затисло,
Що неможливо його звідтіля дістать.

У почесті Небесна сотня
З героями порівнюють їх Крут.
А над Україною безодня
Й новий олігархічний спрут.

А маски замінили свої лиця,
Бачу з Майдану зброю слова узяли.
Над сотнею схилилася столиця,
А от кайдани з ніг і рук ще не зняли.

Війна. Нові загиблі люди.
І поле устелилося слізьми.
Майданівські уже іуди
Свободу краю топчуть чобітьми.

О, Україно, краю милий, світлий –
Ця пошесть видно карма на тобі віків.
Народ мій слави, миру, щастя гідний!
Браття,
Пора козацтва вивести аж сто полків!

10.03.2015 р.

—

Тривоги

Мене не тривожать ці плями на сонці,
А також на місяці гори і ями,
І що одягають, та носять японці,
І як розмовляють, якими словами.

Мене лиш тривожить війна на Донбасі,
Розбиті дороги, зруйновані села,
Солдати загиблі, що йдуть не у часі
І музика горя, сумна, невесела.

А ще я хворію від сліз немовляти,
Від крику дитини без ніжки чи ручки,
Від того, що сива так рано їх мати
І в храмі за них обгорілої свічки.

А ще я не можу заснути ночами,
Бо так відчуваю весь біль України.
І чую я стони, що мчать за вітрами,
І бачу за ними безумні руїни.

Не можу, а хочу, щоб швидше скінчились
Буремні події на сході країни,
Щоб танки й гармати назад відкотились
Й батьки повернулись у дім до дитини.

09.03.2015 р.

А натиснувши тут, послухаете пісню написану на цей вірш.
—

Душа

Душа скрипить, а хоче грати,
Немовби скрипка, флейта, ліра
І чисто, чисто так співати…
Вона ж жива, у ній є крила.

Душа болить, а біль ламає
І крутить власне грішне тіло.
І серце з болю теж ридає,
І сльози ллються ошаліло.

Душа страждає за країну,
За бездіяльність, а чи зраду
Отих, хто нищить Україну,
Веде до прірви і громаду.

Душа все плаче і ночами
Стирає скрип в своїй молитві.
І спів відроджує словами…
Почуйте, встаньте, йдіть до битви

За сонце, щастя і за світло,
За Україну і за волю…
І скрипку білу візьме в крила,
І співом змінить душа долю.

09.03.2015 р.

—-

Аби я мав…

Аби я мав всю силу неба,
Спинив неоголошену б війну
Бо миру людям, миру треба,
А не розлючену в крові весну.

Аби я мав потужність хвилі
Вороже військо розчавив би в ній.
Чи поховав в одній могилі,
Чи скинув у смітник, як той пирій.

Аби ввібрав всю швидкість вітру,
І ним натиснув, ніби прес важкий,
Змінив би кольорів палітру –
Триколор в синьо-жовтий наш святий.

Аби була би моя воля
Усе змінилося б в єдину мить.
А так моя й Вкраїни доля
Поки на серці болісно щемить.

09.03.2015 р.

—

Бездушному

Коли в душі немає болю
За друзів, рідних, ворогів,
Коли по лузі йдеш чи полю
І по дорозі див не стрів.
Коли не чуєш спів пташиний,
Не бачиш перли із роси,
Коли не тягне в дім родинний
Й ніколи не сказав: «Прости».
Коли проходиш гордовито
Поміж знедолених людей
І дивишся на них сердито,
Невинних гониш ще й дітей.
Коли хизуєшся багатством:
Авто, маєтком і грішми
У бідних вкраденим нахабством
Й права їх топчеш чобітьми.
Коли не лишилось краплини
Від совісті, а лиш міраж,
Звання не вартий ти людини,
Порожній в світ несеш багаж.
То знай, нещасна твоя доля
І шлях веде лиш в нікуди,
Гріхами скована є й воля…
Ти став слугою сатани.

08.03.2015 р.

—

Я відчуваю суть війни

Я хоч далеко від війни
За тисячу десь кілометрів,
Та відчуваю суть її
І вибираюся із нетрів
І сліз, і крику, і плачу,
Вогню злорадства й вбивства плоті.
Я болем, Господи, плачу
Розтятий, мов на ешофоті.
І відчуваю кожен бій,
Щораз радію перемозі.
Щасливий, як солдат живий,
І вчасній фронту допомозі.
Хоч я далеко та війна
В моєму серці аж вирує.
Яка заплачена ціна?
Хтось вбивством цім щодня керує.
Болить і ріже, і пече
Душа і серце, що страждає…
В солдата ранене плече,
В мені усе аж розриває.

07.03.2015 р.

—

Мовчати хочу, а кричати буду

Що ж інколи так хочеться мовчати,
Десь загубитися на самоті
У світі, де не дивляться на шати,
А чистота душі в ціні на висоті.

Піти і зачинитися в кімнаті,
Де світло з мерехтіння сотень свіч.
І на хресті думки всі розіп’яти,
Котрі пронизлива наводить ніч.

Так хочеться сховатися від світу
В якому цінять товсті гаманці.
Де хабарі за все і за освіту,
Ну а за правду видають синці.

Так хочеться втекти, та я не можу,
Бо біль сидить, вирує весь в мені.
Нужденному одному допоможу
Вирватися, не потонуть в багні.

Мовчати хочу, а кричати буду
На кривду, злочин і на всю брехню.
Не можу чинного терпіти блуду
Й дивитися на вовчу маячню.

07.03.2015 р.

—

В краю ріднім очі сяють

О Боже, щастя ж це яке
Я народився в Україні.
Мені все рідне і близьке,
Найбільше гріє на Волині.

Цей ліс, це поле, небеса…
Давно із ними породнився.
А як манить озер краса…
Ожив, як у воді цій вмився.

Пісень наслухався птахів
Й вишневим садом милувався.
Немало пройдено шляхів,
Щодень чомусь тай дивувався.

І вітру, травам і росі,
Вербі, що миє в річці коси,
Джмелю і бджілці, і осі,
Що з косарями гострять коси.

П’янять волошки, гріє мак
І незабудки надихають…
Комусь можливо я дивак,
А в краю ріднім очі сяють.

06.03.2015 р.

—

Весна

Я дивлюся на шляхи,
Сніг стікає в різні боки.
«Білі знято кожухи» –
Вістку носять вже сороки.

Теплі руки весняні
Обняли мій край, зігріли.
Відійшли зимові сни
І морози посивілі.

Зашарілись дітлахи
У веснянках рябі лиця.
Оживилися й птахи –
Це весна так веселиться.

06.03.2015 р.

—

Перемир’я

Розхристане у ранці перемир’я
То стихне, то, як болячка, зареве…
Таж мир найкраще що існує в світі.
А час невтомно стікає і пливе,

Десь шарпає, пронизує і коле,
Шукає винних і в брехні втопає.
Можливо заважає миру поле
І вітер, що по нім іще ступає.

Війна і мир зійшлись на перехресті,
Здоровий глузд і жага смерті й крові.
У яструбів ні совісті, і честі,
Тож в перемир’ї знов вінки тернові.

04.03.2015 р.

—

Красуні козаків чекають

Дощить, пронизує все тіло,
Стікають краплі по лиці,
Злорадно вогнище шипіло,
Крізь дим пускало промінці.

Пасуться коні у заплави.
Куліш козацький ледь дотлів.
Чекають хлопці переправи
І сич, мов привід, пролетів.

Зірвався вітер невгамовний,
За чуба дим хапав й крутив.
Той степом волочивсь безмовний,
Немовби чимось завинив.

Вже й козаки на переправі
Попереду йде провідник.
Бої скінчилися криваві,
Ворожий табір в степу зник.

Прогнали нелюдів всіх з краю,
Розбивши ворога в степу.
Красуні козаків чекають,
Погоду ганять дощову.

04.03.2015 р.

—-

 

З святом весни

У свято квітів і життя,
Жінок вітаю волонтерів
Їх материнське відчуття
Солдат рятує і партнерів.
Дарую вам букети слів –
З пошани й дяки за цю працю.
Ще розмаїття дам полів,
Сплету із квітів голубицю
І помолюсь до Бога я,
Щоб відпустив її у небо.
У мир, щоб вділася земля,
На фронті його дуже треба.
А ще візьміть з подяки сльози
Отих вцілілих у війні.
Ви рятували в дощ й морози,
В туманні й сонячні їх дні.
Дитячий сміх ще подарую
За тепле серце й доброту.
Вас обніму і поцілую
За вдачу вашу золоту.

03.03.2015 р.

—

 

Чи правду дійсно віднайду

Мене тривожить сьогодення,
Війна, і злочин, і байдужість,
Солдат болючі одкровення
І українців воля й мужність.
Цю біль в рядочки покладу я,
Щоб знали інші покоління.
Чи правду дійсно віднайду я?
Принаймні докладу стремління.
Нехай пізнає вся країна,
Як важко злочин подолати.
За що боролась Україна
І досі гинуть ще солдати.
А злочин бачу у верхівки,
В нових мужах, котрі з Майдану.
Їх дії гірше вибухівки,
Бо з середини точать рану.
Нові утворюються клани…
Їх доля краю не цікавить.
На правду ставлять знов капкани,
Вона, мов камінь, чини давить.
Мовчать суди, прокуратура…
Іще на волі три їх друга…
А може спільна в них фактура?..
Вони ж одного поля круга.
Дай Бог згортується країна
І вдарить молотом по зраді.
Мир заслужила Україна,
Зметемо все, що на заваді!

01.03.2015 р.

—

 

 

Нічний постріл
(Нємцову)

Пробите серце в патріота,
Знов кровоточить злочин влади.
Безжально стрілила істота.
Хизуються зухвальством гади.

План перехвату по всім місті –
Багато галасу тай годі.
Злітають світом чорні вісті…
Припишуть злочин цей негоді.

Стріляв, як завжди, сильний вітер,
Тож спробуй його наздогнати.
І дощ сліди злочинця витер.
Не варто й справу відкривати.

Так, сотні версій світ почує,
А істина відсутня головна.
Замовник слідство контролює,
Для нього правда – руйнівна.

Зухвало вбиті Тальков, Лістьєв
Й усі для влади невгамовні.
Новий в Москві знов грянув постріл…
Лежить Нємцов, уста безмовні.

01.03.2015 р.

—

 

Що Росія, в мене Україна

Росія – гола й боса, ти чим гордишся?
Що танки маєш і гради й кораблі.
До Києва за день чи два домчишся…
Живеш в тумані і в нічній імлі.

Не можеш ти, спинить свою гординю,
І безлад свій ховаєш за війною,
За бога вибрала війни богиню,
Бряжчиш, показуєш лише всім зброю.

Та що про тебе, в мене Україна,
І небом й сонцем напоєна земля,
І волею оздоблена перлина…
Не по зубам вождям вона Кремля!

28.02.2015 р.

—-

Зима з дощами

Десь зима волочиться з снігами,
В моєму місті лише йдуть дощі.
Милий скрип не чую під ногами…
Калюжі, парасольки і плащі…

Прозябало все і все промокло:
Земля, дерева, люди і птахи.
Все затихло і усе замовкло
Лиш дріботять під краплями дахи.

Та й по склу прозорі сходять сльози,
На підвіконню теж незвичний плач.
Чую й бачу невтішні я прогнози,
Про дощ доповідає і приймач.

Все незграбно, сумно і незвично,
В зимі струмки й одні калюжі.
А колись сніжило так велично
І люди гуляли небайдужі.

28.02.2015 р.

—

 

Сповідь солдата

Дивлюсь, як падають зірки
З нічного, місячного неба.
То покидають нас брати…
А на землі – роса на стеблах.

Чи білий іній у зимі
Дерева холодом скрашає.
Сади пониклі і німі…
Мовчазність ця мене вражає.

Стисну я біль в своїх грудях
І погашу болючі сльози.
Ридань не буде на людях,
Піду, поплачу там де грози…

Щоби не бачили мій біль
І гіркоту від сліз не пили.
Піду, спалю душевний хміль,
Візьму в молитві божій сили.

За брата мушу відомстить,
А так не хочу убивати
І проклинаю війни мить…
Та що поробиш ми ж солдати.

За нами діти і батьки
І край розорений квітучий,
І та, що вділа рушники…
Та лізе ворог до нас сучий.

Дивлюсь, як падають зірки
З нічного, місячного неба.
Кажу я ворогу: «Прости!»
Та боронити край мій треба.

25.02.2015 р.

—

 

Як ненька – Україна головна

Відкрию душу я сльозами,
Читайте наболіле, що в мені.
Ті сльози заміню словами
І підпалю, нехай горять вогні.

Щоб кожна буква, кожне слово
Світили, мов свічки, у вівтаря
І карбувалися заново
Й летіли, ніби вістка дзвонаря.

Летіли в небо, степ чи поле,
Припали в ноги чи серця людські.
Десь радістю, а десь і болем
Розширили чуття душі вузькі.

Мов коні, витоптали стежку
До кожного із мого читача.
На серці вишили мережку,
На розуміння:
В моєму світі,
Як ненька – Україна головна.

24.02.2015 р.

Вже ангелам
(загиблим за Дебальцеве)

Розписані у небі вітражі,
Краї від сонця в позолоті.
В очах моїх срібляться міражі,
Там соколи парять в польоті.

Що день, що ніч вони летять у вись.
Я шелест чую білокрилих.
Кричу: «Тримайся воїне, держись,
У бій веди солдат безсилих!»

Тих білокрилих – сотні, тисячі…
Від них відчув шовковий вітер.
В реальнім світі скільки маячні…
Сльозу протер, безсоння витер.

І все молюсь, молюсь за їх політ.
Вони летять усі до Бога.
Питаю: «Скільки хлопці вам є літ?»
«Як на хресті було у Бога.»

У списку – сини і діти і батьки, …
Чому говорять, як у Бога?
Їх імена заповнюють рядки…
Ця книга – це в життя дорога.

Сумую і радію водночас,
У небі ви, за Україну!
Чи соколи в очах, а чи міраж,
Лиш знаю,
В обійми ангели вас стрінуть.

Загиблі соколи, сини землі
В цій праці мить міняє долю,
Пройшли крізь пекло в цій війні,
Тепер з крильми і всі на волі.

23.02.2015 р.

—-

 

Чи можу я простить свавілля

Сьогодні Прощена неділя,
А завтра вже великий піст.
Чи можу я простить свавілля
Й до окупантів звести міст?
Чи можу я змінить погоду,
Сказати вітру: «Зупинись!»
У ворога не бачу згоду
До миру… Там панує слизь.
Не вартий підпис їх паперу
А ні чорнил, а ні пера.
Ну як пробачити химеру,
Що рветься нагло до Дніпра?..
Не знаю, Боже, я не знаю,
Від них горить моя земля.
Я багатьох в житті прощаю…
А чи прощу отих з Кремля?
Ти знаєш, Боже, як вмирають
Від куль славетні козаки.
За слово й думку там карають,
У тюрмах гинуть юнаки.
Я багатьом в житті прощаю
І в Тебе прощення прошу,
Ну а загарбнику не знаю,
Можливо з часом і прощу.
Прощаю тим, хто заблудився
У кого руки не в крові.
Прощаю тим, хто пробудився
І каже досить вже війні.
Як Ти простиш, мій славний Боже,
Отих загарбників з Кремля,
Прощу тоді і я їх може…
А чи простить моя земля?..
Сьогодні Прощена неділя,
А завтра вже великий піст.
Карпати плачуть і Поділля,
Свинцем прощає терорист.

22.02.2015 р.

—

Майдан

Забути дні ніяк не можу
І ту майданівську країну,
Що у часи дощів й морозу
Нову кувала світлу зміну.
Я очі хлопців пам’ятаю:
Запал вогню, що вів до бою,
В них простір бачив небокраю
І зорі ранішні з росою.

Палкі промови, що зі сцени,
Немов птахи, злітали в небо
І піднімались за терени,
І осідали там, де треба –
В серцях і душах небайдужих
До плачу й болі України.
Я велетів зустрів потужних,
Що дух підносили Вкраїни.

Майдан – держава у державі.
Героїв житниця безцінних
Піднявся волею у славі,
Із сотнею братів нетлінних.

20.02.2015 р.

—-

 

Розслідування де

Пролитись крові скільки треба
І скільки слізних зійти рік,
І душ людських піднятись в небо,
Щоби почули війська крик.
І голос матері стражденний…
На небі янгол її син.
З новин я чую звіт щоденний:
«Сьогодні кілька домовин»…
І Іловайськ й Саур могила,
Аеропорт і що там ще…
Терпіти це уже несила…
Розслідування вбивству де!
Чи бездіяльність чи халатність,
Можливо зрада є чиясь,
Неграмотність, а чи нездатність…
Та кров рікою пролилась!..
Це все потрібно зупинити,
Як в бій вести, щоб головне
Живими лишилися діти.
Смертям розслідування де!..

Пани, шановні генерали,

Від ваших дій життя людські.

Чому не знаю вас навчали?
Чи ви у тактиці слабкі?

19.02.2015 р.

—

 

Живу, бо знаю, треба жити

Настане день, коли у Бога
Прийдеться звіт в суді давати.
В моїй душі росте тривога,
Не знаю скільки дано жити.
Живу, бо знаю, треба жити,
Заради дочки, мами, тата.
Життям цим мушу дорожити,
А як віддати так за брата.
Як ті солдати, що у полі
Взялись до зброї ради краю.
Незгоди терплять, терплять болі,
А хтось пішов уже до раю.
Життя просте і особливе,
Буває тихе і бурхливе,
Та головне, аби правдиве,
Лише тоді воно щасливе.
Не знаю скільки дано жити…
Молюся я, прошу, благаю:
«Боже,
Ти віри вчиш і вчиш любити,
А край батьків я й так кохаю!»

19.02.2015 р.

—

 

Спасибі

Спасибі Богові за ласку,
Що народився я в країні,
І що душа знайшла колиску
В краю з найменням Україна.

Спасибі Господу й за долю,
Що в час живу такий прекрасний,
Що зміг боротися за волю
У рік подій бурхливо-важких.

Небесній Мудрості спасибі,
Що не шукаю світ ілюзій.
Що вірний вимолив я вибір,
І стільки стрів нових вже друзів.

Тобі спасибі Україно,
За спільний хрест у нас з тобою.
Що ми з думками за єдино
Й заради сонця йдем до бою.

17.02.2015 р.

—

 

Перемир’я

Це не туман – це наші сльози
На житні опустилися поля.
Ще вчора вирували грози,
Оралася снарядами земля.
Жінок, дітей вбивали вчора,
І села руйнували, і міста.
Ішла з вогнем жорстка потвора,
Де ступить – могили без хреста.
Це все було таки учора,
Ну а сьогодні перемир’я час.
Уява в мене мабуть хвора:
Ми мовчимо, вони палять по нас.
І знову сльози, знову смерті,
Дитячі зледенілі вже тіла.
І піднімаються безсмертні
У небо, з них калина розцвіла.
За мить червоні її грона…
Де кожна ягідка чиєсь життя.
Ось ці великі – охорона,
А ці маленькі – мама і дитя.
Стремління однобоке миру…
Не бачу прагнення вождів Кремля.
Війни ховаємо сокиру,
Від них горить українська земля.
І знов туман, і знову сльози
На житні опускаються поля.
Вирують в часи миру грози,
І ореться снарядами земля.

17.02.2015 р.

—

 

Майдан. Засніжені намети

Майдан. Засніжені намети.
Волинська сотня відчайдух.
У нас палки, а в них багнети,
Ще в нас нескорений козацький дух.

Й шахтарський прапор – це ж знамено
Нововолинських є синів.
Хай вас не знають поіменно,
Та ви із перших тут вже днів.

Гучні промови патріотів,
Колядки і вірші й пісні.
Тож досить жити у скорботі,
Добром засіємо лани.

Підняв Майдан мою країну,
Злетілись браття з міст і сіл,
Тож не здолають Україну,
Не спинить волю і відстріл.

13.02.2015 р.

—

 

Війни чи хочуть росіяни

«Війни чи хочуть росіяни?» –
Писав великий їх поет.
Війною ситі ветерани…
Звуть до війни статті з газет.

Війни чи хочуть росіяни?..
Та я в історію дивлюсь…
Погляньмо також на екрани,
Гнітючий висновок чомусь.

Війни чи хочуть росіяни?..
Згадав Фінляндію, Чечню…
Кацапи, мов інопланетяни,
По п’яні створюють бійню.

Війни чи хочуть росіяни?..
Яка підтримка у кремля…
Війни чи хочуть росіяни?..
Хочуть!..
То ж не потрібно тут ля-ля.

13.02.2015 р.

—

 

Битва за Логвинове

Розставив кліщі металеві
Кремлівський сірий окупант.
Усе найметься москалеві,
Дорогу ріже цей гарант.

Село Логвинове на трасі…
Засів ворожий диверсант.
Про мир розмова не у часі,
Підбитий третій вражий танк.

Лежать тіла… загиблих гори…
Та скільки ж їх у тих степах?
Тримають наші коридори,
Встеляє смертю ворог шлях.

З Москви команда однозначна –
«Дебальцеве узять в кільце!»
Атака лине безкінечна…
Із тилу б’є і б’є в лице.

Та Україну не здолати,
Зламають кліщі об цей шлях.
Стають героями солдати.
На ворога чекає крах!

13.02.2015 р.

—

Загиблим героям Волині

На серці моєму знов туга,
Чорніє у вирвах земля.
Де скована в лід ріка Луга,
Я крики почув журавля.

У криках невтішні новини
На сході бої і бої.
Сини помирають Волині,
І друзі твої і мої.

Над Бугом спадають тумани,
Ховають могили в імлі.
Це мамині плачуть так рани,
Стікають сльозою по склі.

Над Стиром відчув я неспокій
І тут похоронки дійшли.
Закінчився бій цей жорстокий,
Поранені кров’ю зійшли.

Поліський o, любий мій краю
Ховаєш героїв-синів.
Летять журавлями до раю,
До Божих співучих ланів.

Вклонюсь, припаду на коліна,
Солдатам я вірш напишу,
Щоб Вас, пам’ятала країна…
Пробачте,
На серці стисну гіркоту.

11.02.2015 р.

—

 

А наступу поки нема

Хати зруйновані у селах,
В містах пошкоджені дома,
Статистика ця невесела…
А наступу поки нема?

Протистояння загострилось,
За кожен клаптик – важкий бій.
Десь там про мир щось говорилось,
Тут танковий точивсь двобій.

Немовби дощ, лились снаряди,
Ями в людський з’явились ріст.
Удобрюють так землю гади,
Так нелюд лупить – терорист.

Здолати опір він не в силі,
Тож лють зганяє на жінках.
Війна в чекістському йде стилі,
Невинних кров на їх руках.

Заради пихи і картини
Руйнує села і міста,
Та що Кремлю до сліз дитини
І що їм заповідь Христа.

Хати зруйновані у селах,
Кидають біженці дома,
Статистика ця невесела…
А наступу поки нема?

11.02.2015 р.

—

Зима

Закружляло, засніжило
На подвір’ї біло-біло.
Поле ковдрою покрило
І все вило, вило, вило.
Розгорнула зима крила,
В шубу пишну сад оділа.
На дахах нові кашкети,
На кущах м’які жакети.
Малювала ще узори,
І на склі з кришталю гори.
В панцир річку закувала
І кружляла, і співала…

Ох та зимонька-зима
Зодягла наш край сама.
Ти творила все крильми,
За це дякуємо ми.

10.02.2015 р.

—-

 

Безмозгі чорта ви є діти

Вже майже рік, як у вогні
Степи палають й терикони.
Ординці верхи на коні
Господні нехтують закони.
«Не убивай!» – кричить дитя…
А бородач з хрестом регоче.
Бо що йому чуже життя…
Де ступає – смерть волоче.
Йому сказали там в Кремлі:
«За кожну смерть спадає гріх,
Очистиш душу на землі,
Тож убивай їх геть усіх.»
На Україну йдуть кати,
Не сотні, в тисячі вже лік.
Горять білесенькі хати
У двадцять перший наший вік.
Бородача знаходить смерть
На полях святого краю.
Душа у біса – смачна дерть…
А Кремль всіх взивав до раю.

Отож подумай бородай,
Коли порушиш заповіти,
Дорога в пекло йде, не в рай…
Безмозгі чорта ви є діти.

10.02.2015 р.

—

Степи засіюють війська металом

Степи засіюють війська металом.
Взамін міндобрива – убивчий порох.
Сівалки з дула луплять дужим шквалом.
Непотріб весь скидає в землю ворог.
Земля вбирає ржаві зерна сталі
Й тіла сотками лягають кожен день.
Цей світ біжить й волочиться в спіралі,
В нім я є, і він, і ти жива мішень.
Минають дні, роки біжать й століття…
У кожному, як правило – війна.
Забута Біблія в пилу страхіття
Лежить, а поряд скривавлені тіла
Убиті сіялкою духа смерті.
Цей вік нового виростив тирана,
У бій з ним ідіоти йдуть уперті.
Спливає кров’ю в Україні рана.
А душі праведних збирає небо,
Летять, мов ангели, із журавлями.
Батькам і Богу смерті їх не треба?
Бій – покрите поле москалями.
Направиш Господи, куди їх душі?
Агресору замкнені ворота в рай.
Знаю, Тобі вони є небайдужі!..
Та бережеш ти мій український край.

08.02.2015 р.

—

 

Нескорених здолати неможливо

Нескорених здолати неможливо,
Коли у душах їхніх є Господь.
Зерно минулого понад важливе,
З посіяного виростає плоть.

Майбутнє краю вже не за горами,
Патріотизм вселила в нас війна.
Не буду бавитися я словами,
В доби є чорна й біла сторона.

У чорноті прожили скільки років,
Тож час уже до світла надійшов.
Пізнав мій край різноманіть з уроків
І рабство на Майдані поборов.

Не дасть Господь країну у поталу,
Війська ворожі відійдуть назад.
Здолаємо Москви страшну навалу,
І в Україні буде з щастя сад.

08.02.2015 р.

—

 

Додому їдуть москалі

Є перемоги, є і втрати,
Смертями сповнена війна.
І росіяни й азіати
Наш дух відчули вже сповна.

Прийшли задурені чи п’яні,
Прийшли вбивати все одно.
У кого зброя – ті незвані,
І звуть їх ворогом давно.

Блукає теренами військо,
На сході повно тарганів.
Підходять до позицій близько…
Що ж видно ворог знахабнів?..

Розвідники знайшли їх базу,
Дві тисячі у Жолобках.
Команда знищити заразу…
Десь триста вже лежать в гробах.

Ще сотні ранені, безногі,
Панічні крики у селі.
«Камази» колесять дороги,
Додому їдуть москалі.

07.02.2015 р.

—

 

Я зорі міг ночами споглядати

У ті далекі ще дитячі дні,
Коли і погляд був прикутий в небо,
Світились величчю нічні вогні,
Я марив думками й не знав про Тебе.

Манила мене сонячна стежина,
На диск крізь скельце поглядав не раз.
Тоді ще був допитлива дитина,
Й шукав у небі свій дороговказ.

Я зорі міг ночами споглядати,
Сузір’я різні і Чумацький шлях.
Дивилася на мене Божа Мати
І ангел пролітав, немовби птах.

Я відчував небесний звідти погляд
І прохолоду помаху крила.
Дивився і розширював світогляд…
Відчув, душа з небес моя зійшла.

Тоді не знав, а зараз знаю Боже –
Це очі світяться Твої весь час.
У час скорботи небо допоможе,
Ти думаєш про кожного із нас.

06.02.2015 р.

—

 

Летять снарядами дощі

Летять снарядами дощі
На ті шляхи давно розбиті.
Ховаються у спориші
Й проводять паралельні ниті

Між краєм, небом і цим днем,
Добром і люттю сьогодення,
Між домом спаленим вогнем,
І варваром, і його йменням.

Цим іменем святилась Русь
І ним пролиті ріки крові.
Судить нікого не берусь,
А жити хочеться в любові.

Мій край знедолений горить,
В імлі задимлені простори…
Вернути хочу я ту мить,
І свіжість, що давали гори.

На сході дим, вогонь, війна,
На заході сльозяться очі,
А в центрі влада прогнила…
Поставлю свічку серед ночі,

Щоби кімнату освітить,
Наповнити жагучим світлом
І лишити єдину нить,
І край із переможним вітром.

06.02.2015 р.

—

 

Битва за Дебальцеве

Дебальцевська дуга, підкова.
Атака танкова стрімка…
І натиск й бусурманська мова…
Й товариша міцна рука.

Та їм не вистачило сили –
Горіли танки, мов дрова.
І ватажки вже голосили:
«Де рота ділась бойова?»

Можливо рота чи бригада,
Лягли двохсоті на поля.
Притихла гомінка бравада,
Зустріла боєм їх земля.

Лишилась шарпана підкова…
Плацдарм Дебальцевський встояв.
Лилася пісня серпанкова,
Солдат звитяжний стяг підняв.

06.02.2015 р.

—

Буря

Заспана ніч сполохана від крику
Відкрила очі поміж хмар
І блискавку зобачила велику,
Й як вітер плівся, мов корчмар.

Сп’яніло кидався на дужі вежі,
Чіплявсь руками за паркан.
У мокрій брів розхристаній одежі,
Як нелюд, а чи бусурман.

Трусив в берези кволе перше листя
І шарпав клена ще за чуб.
Від ніг земля творилася драглиста,
І вирвав вишню душогуб.

Бешкетнику було цього замало,
Дістався лобом до вікна
І бив, немов в душі його палало…
Між добрим й злим ішла війна.

А небо плакало з його безчинства,
Лилися сльози, мов з відра.
Воно до дії звикло доброчинства,
А тут є гніву аж гора.

Під ранок стихло геть усе безумство,
Вклонився вітер до землі.
Молився зняти щоб оте чаклунство…
Всю ніч він був немов в імлі.

05.02.2015 р.

—

Почуй мене стражденна доле

Важко, коли гинуть у бою солдати,
Ще важче помирають коли діти.
І заплакана у горі стоїть мати,
Несила біль в душі своїй терпіти.

Важко дивитись на сльози мого краю
І на зруйновані міста війною.
Коли з серця журавлі летять до раю
І жінка молода стає вдовою.

Важко до неба молитися крізь сльози,
Коли спадає з калини білий цвіт.
І коли громи, і блискавиці й грози
Синів в далекий забирають світ.

Важко бачити війну в моїй каїні,
Із маків всипане червоне поле.
Миру я бажаю лише Україні.
Почуй мене, почуй стражденна доле.

02.02.2015 р.

—

 

Новим керманичам при владі

Нові керманичі країни,
Ви чули прагнення до змін.
Та я не бачу переміни,
Минулого лиш бачу тінь.

Змінились прізвища, а далі?..
Старі лишились таргани.
Реформ нема, чи всі невдалі
І замість правди – хабарі.

Як кралося, так і крадеться…
І прокурори вже свої.
Як бралося, так і береться…
Хабарників живуть рої.

Тож як повинен це збагнути
Простий трудяга, селянин.
Не можу дії осяйнути,
Чому на правду тисне чин.

Керманичі, прошу спиніться…
Достатньо нам уже брехні!
Терпіння люду дуже злиться,
Військові стримують лиш дні.

Ви волю чули на Майдані,
Клялись на Біблії служить.
Люд світлий не живе в тумані,
Тож досить мабуть його злить.

02.02.2015 р.

—

Авакову слузі крісел

Минув аж рік, і осінило:
«Тітушкам» зброю ми ж дали».
Ховали злочини, як вміли,
До правди просто не ішли.

Нечистій «владі» є потреба
Тримать обскубаних «птахів».
Навіщо правда, кому треба…
А ці «орли» – броня гріхів.

Нова хоч «влада», та з гріхами,
Мабуть із тих іще часів…
Як гарно марили словами,
Який солодкий був їх спів.

І цілий рік йде бездіяльність,
І цілий рік немає змін.
Лиш показуха їх діяльність,
Бо так бояться перемін.

02.02.2015 р.

—

 

А я люблю поліські ранки

А я люблю поліські ранки,
Червоне марево над лугом.
Ріки туманні забаганки
І орача, що йде за плугом.

Ще я люблю коли над гаєм
Лунає пісня солов’їна.
І за далеким небокраєм
Ген зграя лине журавлина.

Розмову жаб’ячу в болоті,
Зозулю, що рахує роки
І хмари край у позолоті,
І вістки, що несуть сороки.

Люблю поліський я світанок,
Стежину сонячну на плесі,
Сільську хатину, милий ганок,
Віночок з квітів у волоссі.

Люблю Волинь золотокосу,
Як і Україну геть усю.
І пісню краю стоголосу.
Одне ненавиджу – війну.

01.02.2015 р.

—

Трагедія Маріуполя

Шум… І вбивчі спалахи снарядів…
Горять висотки і хати, і школи.
Хто думав, що битимуть із «Градів».
Стогнатимуть знедолені від болі.
Це страшно, це жахливо, це болить…
У місті злочин. Ранені й загиблі.
В прохожих сльози, серце аж щемить.
Лежать, котрі сховатися не встигли.
Звітують про «звитяги» ватажки
Із офіцерів руських заблукалих.
До ринку мчать пожежні та швидкі,
Військові зносять без вини погиблих.
Ота стіна безбожників глуха,
Не чує жіночий і дитячий плач.
Не бачить в розстрілі людей гріха,
Лиш прагне крові чекістський їх «палач».
І розписався кров’ю, де зумів,
Аби створить видовище суботнє.
В курортне місто «Градами влетів,
Російське описав мечем майбутнє.

І розписався градами, як зміг,
Аби створить видовище суботє

Свист і вбивчі спалахи снарядів.
Горять висотки і хати і школи.
Розстріляне дитя із градів.
Скрутилося у шоковому болі.
Жахливо це і страшно і болить

30.01.2015 р.

—

 

Генералам
(Іловайський котел)

Пани генерали, чого вас навчали,
Що так ви невдало ведете бої?
Чому, коли треба гармати мовчали?
Погляньте на мапи і плани свої.

Усе розписали, розбили квадрати,
Накази в ефірі поротно пішли.
Чому, коли треба мовчали гармати?
Чому у котлі опинились орли?

А ви нагороди вчепили на груди,
Котрі за хабар вам почесно дали.
А там на війні божі згинули люди.
Коли запрацюють гармати? Коли?..

23.01.2015 р.

—

Бої відновлено на сході

Бої відновлено на сході.
Немов струна, натягнутий весь фронт.
Під зриви «Градів» сонце сходить.
Ховає дим кривавий горизонт.

В місцях де вибухи – руїни,
І вирвища понад людський аж ріст.
Невисохла сльоза дитини,
Котру убив російський терорист.

У матері не крики – стони,
В руках тримає мертве немовля.
Лягають кулі, їх вже тони…
Засіяні снарядами поля.

Москва надіється на сходи:
Про «людяність» говорить і про «честь».
Людські не знищити свободи
Тай Україні досить вже безчесть.

За вбитого в бою солдата,
Тим паче за загибле немовля
Природа степу не пробачить,
Двохсотими,
Російськими устелиться земля.

23.01.2015 р.
—

Бій за аеропорт

Литовище. Запеклий бій.
Колони скручені. Розриви.
Кремлівсько-гоголівський «Вій»
Бісівських полчищ кинув зливи.

Ось відьми збіглися у хол
І танками метуть завали.
В сусідній залі чутись: «Гол!»
Там «Кіборги» м’яча ганяли.

Розтяжка… Вибух. Їдкий дим.
Сльозяться очі у солдатів.
Та їх не викурити цим.
Двохсотих гори ростуть «вати».

А відьми зляться і ревуть,
Безсилі дух солдат зломити.
Усю пускають з «Градів» лють,
Тай «Урагани» стали вити.

Запеклий бій. Аеропорт.
Літає плем’я біснуватих.
Їх старший вийшов і ескорт
На поле всипане із «вати».

Міцніше сталі братній дух –
Один за всіх, всі за одного.
Йде поміч танків, видно рух
В аеропорт прикритий Богом.

19.01.2015 р.

—

Митцям художникам

Я так завидую митцям
І фарбам їхнім й олівцям,
Без слів уміють розмовляти
І сутність дійства передати
Крізь натюрморт, а чи портрет,
А чи нічних парад планет,
Міський пейзаж і сонця схід,
Крізь світ в астральний перехід.
У кожного свій стиль, підхід,
Цим власний творять дивосвіт.
Хто бере масло, хто гуаш
І мир збагачується наш,
Чи на картину, чи панно…
Дивлюся мрійно в полотно
І розмовляю тет-а-тет,
Митця душі взнаю секрет.

19.01.2015 р.

—

Сльози України

Жевріють сльози України –
Вода підсолена і кров,
І материнський плач, й дитини
У річці з назвою Любов.

Приспів
О сльози, сльози дощові
Міста покрили ви і села.
Немовби квіти польові,
Ви стали єдності джерела.

Брати заплакані і сестри…
Поля пшениці у вогню…
Лунають втомлені оркестри,
А з бою лине те: «Люблю!»

Приспів

Синів оплакує країна,
А сльози сили додають,
Бо ще не вмерла Україна,
Любов росте і ходить лють.

Приспів

09.01.2015 р.

—

Така моя є Україна

Як швидко пробігають дні,
Летять в буденність, чи святковість.
А як же тим, хто на війні,
У котрих бій не випадковість?

Де кожна мить, немов життя
І все розтягнуто у часі.
Міська буденність тут сміття,
Коли брати вмирають наші.

В ціні у кожного молитва,
До Вічного прості слова
І над собою важка битва,
Й розмова з Богом ділова.

Мудрішають в війні сини,
Котрі в буденності томились.
Їм мить дарує сивини,
Хоча за це тай не молились.

А матерям, як лине час,
І як розтягнуто чекання.
Поки той бій ще не погас
У вічності їх сподівання.

Ось тут війна, а є святковість.
У п’янці пролітає час.
В безодні помирає совість,
У душу втрапив цю фугас.

Молитва, ворог і мій край
Усе злилося воєдино.
З контрастів виріс урожай…
Така моя є Україна.

08.01.2015 р.

—

Світ книги

Я ринув каменем у море, в книжковий світлий дивосвіт.
Там щастя відчував і горе, і авторів духовний світ.
Переплелося, закружляло в очах сюжети, як в кіно.
І кожне слово залишало в душі відчинено вікно.

У це вікно пускав я світло, як темінь, причиняв його.
І за добром летів, за вітром, до слова Боже я Твого.
Бо всяке слово,що від Бога – у нім гармонія душі.
Буває вселиться тривога, сльозами випадуть дощі…

Читаю далі і знаходжу оту зернину головну,
Котру посіяти вже зможу, й осяю нею темноту,
І закладу живе підґрунтя любові, миру і краси…
Усяка книга є могутня, хоч в різні писана часи.

05.01.2015 р.

—

О, як би хтілося мені

О, як би хтілося мені
За стрілку часу зачепитись,
Її тримати у весні,
Промінням юності умитись.

Вернути втрачені часи,
Що марно канули у вічність,
Ріки почути голоси,
Що тихо відійшли в античність.

Та, що минуло те пройшло,
Його, як вітер, не прикути.
Зриваю лист – нове число…
Стараюсь, згаяне збагнути.

У нім відносини людські
І погляди на божу вічність.
Відкину думи я важкі,
В життібезумство іпрактичність.

І оберу Святе письмо,
І букви в серце я вкарбую,
Буденності впаде ярмо…
І стрілку часу відпущу я.

03.01.2015 р.

—

Любов

Немає в світі краще ніж ота любов,
Що має витончені Богом крила.
Вона тонка, як вітер, і густа, як кров,
І серце не одне вже підкорила.

Який приємний, ніжний в неї дотик
І пальчики такі подовжено-легкі.
Любов п’янить, чи діє, як наркотик…
А ніжки, глянь, які божественно стрункі.

Ота любов підкидує у небо,
А чи заводить у густий, дрімучий ліс,
Де свіжість трав вдихаєш всю у себе,
І насолоджуєшся подихом до сліз.

І там париш, мовянгол білокрилий,
Усе забувши, що жити не давало.
Як бачиш очі й погляд ніжно-милий,
Так у любові сердечко і розтало.

03.01.2015 р.

—

Завірюха

У білі дюни вділось місто,
А вітер далі все мете,
А може так мішає тісто
І до Різдва пиріг спече.

Святково вбралися ялини:
Гірлянди, кулі і вогні.
До свят обновлені вітрини.
Сніжинки, блиски у вікні.

Танцює хуга у вертепі,
Із нею янголи святі.
Калина у снігу, мов в склепі,
Скучає ніжно в самоті.

Під нею Діва і Дитятко
І старий Йосип і волхви,
Зі снігу крихітне ягнятко,
Й колиска вбрана у дари.

Це все створила завірюха,
Шалена хуга снігова.
Знімає з мене капелюха,
Питає, чи готовий до Різдва.

02.01.2015 р.

—