Комбат нагороджений ПОВАГОЮ…

.     Повага – одна з найвищих нагород сучасної історії України. Цією нагородою відзначені багато героїв від солдатів до генералів, хоч списків нагороджених ви не знайдете. Один із них – легендарний комбат танкового батальйону 51, 14 ОМБР, випускник Військового інституту танкових військ НТУ «ХПІ», полковник Валерій Дуріхін.

.     Дуріхін Валерій Миколайович народився 7 листопада 1971 року.

.     Військову кар’єру розпочав із 1990 року в Ташкентському танковому командному училищі, де навчався до 1992 року. Після розпаду Радянського Союзу перевівся в Харківське гвардійське вище танкове командне училище, яке закінчив у червні 1994 року, після чого подальшу службу проходив у 51 мотострілецькій дивізії Прикарпатського військового округу.

.     Цій дивізії, а в подальшому механізованій бригаді, офіцер віддав найкращі роки свого життя, пройшовши службу на різних посадах: і командних, і штабних.

.     У 2014 році, у найважчий для країни час, Валерій Дуріхін у військовому званні підполковник перебував на посаді командира танкового батальйону 51 механізованої бригади 13 армійського корпусу. Бригада та підрозділ, який очолював офіцер, були скороченого складу, тому в березні розпочалося відмобілізування 1 хвилі та укомплектовування. Після трьох діб комплектування бригаду перекинули на Рівненський полігон, де розпочалося бойове злагодження. Перед командуванням батальйону стояло нелегке завдання – у стислий термін сформувати підрозділ, підготувати техніку до бойового застосування й провести навчання та злагодження колективу, що на 80 % складався з мобілізованих. І це завдання було виконано. Уже на кінець квітня підрозділ був готовий до виконання бойового завдання й відправився на схід країни.

[Флеш-галерея PicLens]

галерея 1

[Флеш-галерея PicLens]

галерея 2

Для танкового батальйону 2014 рік видався украй непростим. Його екіпажі використовувалися для підсилення механізованих, аеромобільних підрозділів, підрозділів добровольчих батальйонів. Хлопці з гідністю билися за свою країну, а в хвилини перепочинку з великою вдячністю розповідали про свого комбата, який і навчав їх військовій майстерності.

.     За службовою необхідністю Валерій Дуріхін особисто очолив танковий підрозділ, що в червні 2014 року в складі 2 батальйонно-тактичної групи 24 ОМБР пішов виконувати бойове завдання на україно-російський кордон. Базовий табір стояв поблизу села ЗЕЛЕНОПІЛЛЯ. Танкові екіпажі виконували різні бойові завдання: декілька машин підсилювали підрозділи 79 АЕМБР, ще кілька машин підсилювали блокпости, тримали оборону в ротному опорному пункті біля населеного пункту ДОВЖАНСЬКИЙ, решта машин обороняли базовий табір.

.     Для підрозділу це були 2 місяці пекла. Розпочалося військове втручання Російської Федерації. Із систем залпового вогню БМ 21 «Град» о 04:30 ранку 11 липня був нанесений артилерійський удар по базовому табору поблизу села ЗЕЛЕНОПІЛЛЯ. Удар прийшовся по палатках, де відпочивав особовий склад, та по техніці, колона якої щойно прийшла вночі. Удар нанесено зненацька, так, що особовий склад не встиг переміститися в бліндажі й окопи для укриття. Це були перші жертви цієї гібридної війни. Ворог бив підступно в спину з території держави, яка «не воює». Поки горіла земля та підбита техніка, по табору вже курсували танки, готові вступити  з ворогом в бій у разі його наступу. Вони стали захисною стіною для особового складу, який витягував із вогню вбитих та поранених.

.     Через декілька днів противник почав застосовувати артилерію великого калібру прицільно по танках, які стримували противника біля населеного пункту ДОВЖАНСЬКИЙ. Особовий склад Валерія Дуріхіна був кісткою в горлі ворога, якому була потрібна дорога, що йшла до кордону з Росією. Противник намагався захопити контроль над кордоном. Він не заспокоївся, доки не досягнув своєї мети. Машини, які маневрували, виходячи з-під вогню, ворог обстрілював професійно і точно. Танки були підбиті, але всі екіпажі дивом залишилися живими. Танкісти, які залишалися без танків, гуртувалися біля свого командира. Батальйонно-тактична група вже знаходилася в оточенні більше місяця. І вони щодня чекали від командира добрих новин із надією, що все це швидко скінчиться. Валерій Дуріхін давав їм цю надію, він був кадровим командиром, тому вправно підтримував психологічну стабільність військовослужбовців, завжди був поруч зі своїми підлеглими – і вони йому вірили.

.     Коли настав час пробиватися з оточення, командир особисто очолив особовий склад, а його екіпажі на танках прикривали відступ вогнем. Та вихід з оточення був важким. Три доби під постійними обстрілами. Зв’язок із танками втрачали інколи на цілу добу, інколи їх тільки чули.

.     Та наприкінці третьої доби батальйонно-тактична група вийшла на підконтрольну український армії територію. Перед командиром постало наступне завдання – зібрати у цьому хаосі свій підрозділ. Завдання не з легких. Під час переправи через річку розпочався артилерійський обстріл, один екіпаж втратив орієнтування та потрапив у пастку сепаратистів, відповідно й у полон. (Пізніше за кілька місяців був звільнений завдяки волонтерам). Решта особового складу підрозділу танкістів під командуванням підполковника Дуріхіна В.М. виконали бойове завдання й успішно вийшли з оточення.

.     Після виходу з оточення батальйонно-тактична група 24 ОМБР була виведена в пункт постійної дислокації, а особовому складу була надана 10-денна відпустка.

.     Відпочинок Валерія Миколайовича закінчився тим, що довелося повернутися до керування своїм батальйоном. Серпень 2014 року відзначився напруженням обстановки біля міста Іловайськ. І тому комбат зібрав своїх підлеглих, які в складі батальйонно-тактичної групи «КОЛОС» взяли та утримували САВУР-МОГИЛУ, а потім з неймовірними зусиллями вийшли з ІЛОВАЙСЬКОГО котла. Екіпажі Дуріхіна були розкиданні по всій ДОНЕЦЬКІЙ і ЛУГАНСЬКІЙ областях.

.     51 ОМБР зазнала великих утрат, тому й було прийнято рішення вивести її в пункт постійної дислокації в м. Володимир-Волинський. У жовтні  танкісти повернулись на Волинь.

.     Батальйон у цей період втратив у боях половину своїх танків, але тільки двох танкістів, які загинули, захищаючи свою країну. Після прийняття рішення щодо реформування 51 в 14 ОМБР, танкісти отримали відремонтований комплект танків та вже в лютому окремо від бригади повернулися на СХІД.

.

[Флеш-галерея PicLens]

галерея 4

[Флеш-галерея PicLens]

галерея 5

.     Тепер важка ситуація складалася на ДЕБАЛЬЦЕВСЬКОМУ напрямку. Нове завдання постало перед комбатом. Одна рота була направлена на допомогу 128 ОГПМБР, інша разом з 30 ОМБР зайняла вогневі позиції в районі СВІТЛОДАРСЬКОЇ дуги, остання рота стала протитанковим резервом, щоб по першій команді вступити в бій на будь-якому напрямку. Так розпочалося наступне випробування командира батальйону та його людей. Уже за кілька днів у зв’язку з інтенсивністю бойових дій – нові втрати, та знову лише танки. За п’ять днів у боях за Дебальцеве батальйон втратив ще п’ять машин, але кожен раз комбат приймав рішення про негайну евакуацію екіпажів.

.     Під час боїв за Дебальцевський плацдарм у пригоді стали саме танкісти під керівництвом Валерія Дуріхіна 14 ОМБР. Вогневі маневрені групи танків курсували і, використовуючи властивості місцевого ландшафту, з’являлися в найбільш несподіваних для ворога місцях, наносячи йому великі втрати в техніці та особовому складі. Та коли розпочався вихід підрозділів ЗСУ з Дебальцевого, український особовий склад, озброєний лише стрілецькою зброєю, змучений тяжкими виснажливими боями, виходив із палаючого міста під постійним артилерійським обстрілом. Варто зацитувати офіцера штабу сектора: «…ми виходили вночі. З озброєння лише АК та пару МУХ на автомобільній колоні. Зразу після виходу з міста нарвалися на засідку, відбилися… Пробуємо просуватися далі, кругом чути вибухи – працює арта,  попереду темрява та невідомість… Гул, танки! Вони наближуються – «До бою!» З темряви з’являється світло фар танків: «ВОГОНЬ!» Ми розпочинаємо вести вогонь зі стрілецької зброї. Танки завмирають, вичікують … Та раптом над нашими головами свист куль танкового кулемета – попередження. Ми завмираємо. Голос з темряви з танків: «Ми за вами, ми ваш супровід … За нами – руш!» І вже танки рухаються попереду нас, наші автомобілі стараються не відставати від танків, увесь особовий склад, який рухається в колоні, почуває себе більш захищено, впевненіше – нас прикриває могутня зброя. Танки зупиняються, колона стає, танкісти спілкуються між собою… Нам знак залишатися на місці. Дві шістдесятчетвірки ривком кидаються на пагорб… Серія пострілів з двох стволів – усе, машини повертаються, ми продовжуємо рух. Потім танкісти розповіли – засідка, але ми їх переграли. Через декілька годин ми вийшли до населеного пункту МИРОНІВСЬКЕ. Закіптюжений танкіст показав нам напрямок: «Там наші. Вам туди. А нам треба назад, бо вже світає, треба витягувати решту». Я спитався: «Хто ви, звідки?» Танкіст, заскочивши на танк: «Ми танкісти чотирнадцятої, а мій позивний ХАН». Уже пізніше життя мене випадково звело з танкістами чотирнадцятки, і я не міг не спитати, хто такий ХАН. Офіцер посміхнувся: «Це Володя Ханча, за мужність та героїзм комбат відправив подання на державну нагороду».

.     Це лише один випадковий епізод героїчного вчинку особового складу, яким командував комбат Валерій Дуріхін. Керівником сектору було подано клопотання Міністру оборони України «за мужність та героїзм, умілі дії в керівництві підрозділом» достроково присвоїти Дуріхіну В.М. військове звання ПОЛКОВНИК.

.     З лютого по червень батальйон провів у зоні АТО самостійно. Командир не тільки приймав бойові рішення, але організовував життєдіяльність свого підрозділу. Він налагодив тісні зв’язки з волонтерами з Волині, які допомагали підрозділу. Привозили не тільки продукти харчування, а решту необхідних для життя речей. Допомагали з ремонтом техніки. Так особовий склад був забезпечений всім необхідним.

.     У червні 2015 року було прийнято рішення про передислокацію батальйону.

Так у липні танковий батальйон в складі 14 ОМБР зайняв оборону на МАРІУПОЛЬСЬКОМУ напрямку. Знову танки батальйону розмістилися по всій лінії зіткнення, і знову підрозділ Валерія Дуріхіна виконував найважливіше завдання із захисту суверенітету держави.

.     Але вже за кілька місяців, у вересні, знову переміщення – і знову туди, де важко. Керівництво перекидає бригаду на Донецький напрямок. І тепер танки, підсилюючи механізовані підрозділи, знову опиняються в самій гущі вогневого протистояння. КРАСНОГОРІВКА-МАРЇНКА-НОВОМИХАЙЛІВКА – це останній рубіж протистояння агресору для підрозділу Дуріхіна.

.     Відповідно до МІНСЬКИХ домовленостей в жовтні 2015 року танковий батальйон, калібр якого складає понад 100 мм, був відведений за 20 км від переднього краю.

.     Танкісти відвели свою могутню зброю, але не заспокоїлись. Були в готовності у будь-який час прибути на допомогу механізованим підрозділам. Коли противник проводив провокаційні заходи перед переднім краєм оборони наших військ, із метою захвату території, комбат, погоджуючи свої дії з командуванням бригади, проводив «Водіння». Кожна танкова рота мала свої маршрути до лінії зіткнення. У противника, який чув гул танкових двигунів, надовго пропадало бажання здійснюватим будь-які заходи в цьому напрямку.

.     У квітні 2016 батальйон знову в складі бригади. Провів ротацію та вийшов на відновлення в Рівненський навчальний центр. Надалі залучався для проведення показових занять та навчань.

.     У вересні 2016 року танковий взвод брав участь у змаганні на кращий танковий взвод ЗСУ – та став переможцем, виборовши перше місце. Уперше танковий взвод підрозділу Валерія Дуріхіна залучався до таких змагань у 2012 році. Тоді танкісти програли і опинилися на передостанньому місці. Урахувавши всі помилки, командир батальйону особисто очолив підготовку взводу. Результат – перше місце, найкращий танковий взвод 2013 року.

[Флеш-галерея PicLens]

Два роки бойових дій не зменшили фах, а навпаки в 2016 році вони підтвердили, що підлеглі Валерія Дуріхіна – найкращі танкісти в ЗС України.

Влад Якушев  начальник пресслужби 14 ОМБР (2015-2016 р,р.),

 головний редактор журналу “Кримінальне чтиво.Звхід”

Вадим … офіцер ЗСУ, побратим Дуріхіна В.М.,

випускник Військового інституту танкових військ НТУ «ХПІ»,

P.S. Він справжній боєць, який має одну із найцінніших нагород –ПОВАГУ, якою нагородили його вдячні підлеглі, волонтери, жителі звільнених населених пунктів Луганської і Донецької областей, патріоти УКРАЇНИ.

Клопотання

            Ми,  об’єднання волонтерів, звертаємось до Вас із проханням відзначити

справжнього офіцера, захисника України ДУРІХІНА Валерія Миколайовича Державною нагородою – орденом  Богдана Хмельницького.

.     Він з перших днів війни стоїть на охороні нашої Батьківщини. Завдяки діяльності офіцера в підрозділі було організовано правильне виконання бойових задач. Так у 2014 році танковий підрозділ під командуванням ДУРІХІНА В. М. брав участь у захисті українського кордону в районі ЗЕЛЕНОПІЛЛЯ. Під час виконання чергового бойового завдання підрозділ   Валерія ДУРІХІНА потрапив в оточення та,  вступивши у бій із переважаючими силами противника,  утримував свою ділянку фронту, доки не розстріляв весь наявний боєзапас, знищивши значну кількість живої сили та техніки ворога. Після того як боєкомплект танків був повністю вистріляний, Валерій ДУРІХІН наказав замаскувати техніку та особисто проводив розвідку місцевості для виходу з оточення. Уночі, під час проходження повз українські танки колон російських військ та незаконно створених військових формувань ДУРІХІН В.М. прийняв рішення прилаштувати у хвості ворожої колони частину свого підрозділу. Він залишився з іншою частиною свого  підрозділу, а відступаючими  керував через засоби зв`язку. Завдяки рішучим діям та вірному прийнятому рішенню підрозділ непоміченим дійшов до району активних бойових дій, де з боєм прорвався до своїх. Таким чином була врятована більшість одиниць ввіреної ДУРІХІНУ В.М. техніки та особовий склад. Це лише один із багатьох епізодів бойового шляху комбата ДУРІХІНА у славних традиціях найкращих воїнів Європи – запорізьких козаків. Саме завдяки його  винахідливості, миттєвій реакції в прийнятті рішень, а також умінню взяти відповідальність на себе, комбат Дуріхін  зберіг підрозділ у, здавалось,   безвихідній ситуації.

.     Пізніше танковий підрозділ під командуванням ДУРІХІНА В.М. брав участь у штурмі висоти САВУР-МОГИЛА, у якому відіграв ключову роль. Танкісти 51-ї бригади також були активно задіяні у звільненні та обороні САВУР-МОГИЛИ, воювали під ІЛОВАЙСЬКОМ.

.     У 2015 році підрозділи брали активну участь в бойових діях в м. ДЕБАЛЬЦЕВО та успішно виконали завдання по прикриттю відходу підрозділів 128 бригади з ДЕБАЛЬЦЕВА. У 2016 році підрозділ Валерія ДУРІХІНА  виконував бойові завдання в успішній обороні МАР’ЇНКИ, СЛАВНОГО та КРАСНОГОРІВКИ.

.     Завдяки оперативному реагуванню танкового батальйону була зірвана спроба штурму російськими військами м. МАР’ЇНКИ 19 лютого 2016 року. Дев’ятигодинний бій за місто припинився після підходу до лінії фронту танкового батальйону 14-ї ОМБР під командуванням полковника ВАЛЕРІЯ ДУРІХІНА. Ворог у паніці відступив.

.     Заслуги ДУРІХІНА В.М. полягають не тільки в успішному виконанні бойових завдань, а й у вихованні та згуртованості особового складу, що відіграло важливу роль у виборюванні призових місць на змаганнях в конкурсах  на кращий танковий взвод у Сухопутних Військах ЗСУ та Збройних Силах України  та представленні України на змаганнях «Strong Europe Tank Challenge».

.     Нам не зручно описувати виконання успішних бойових операцій спільно з іншими підрозділами ЗСУ, за результатами яких ряд офіцерів з інших бригад отримали заслужені державні нагороди, а також недержавні – Народний Герой України.

.     Під його керівництвом після повернення підрозділу у польовий табір із бойових завдань організовувалось технічне обслуговування озброєння та бойової техніки, відпочинок військовослужбовців. Офіцер завжди був поряд із своїми підлеглими, їв з одного котла, спав в одному бліндажі, знав найнеобхідніші потреби підлеглих. Це давало можливість волонтерам Нововолинського центру допомоги військовослужбовцям системно надавати посильну волонтерську допомогу особовому складу танкового батальйону 51-шої ОМБР і пізніше 14-тої ОМБР. Завдяки його чіткому керівництву своє життя зберегли багато військовослужбовців. На сьогоднішній день Валерій Миколайович ДУРІХІН на посаді викладача Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного передає свій бойовий досвід курсантам. Тому  наше об’єднання вважає, що даний командир, офіцер і просто людина достойна  відзначення державною нагородою. Бойова заслужена нагорода на грудях героя-викладача додасть упевненості вихованцям В.М. ДУРІХІНА, майбутнім офіцерам, у правильності виборі професії – захисник  держави Україна.

Голова ради ОВ НЦДВ

Координатор НЦДВ ОМ 7МБ

Директор БО БФ НЦДВ

Голова  ВО О УСВА

Засновник ГО ВЦ  «Серце патріота»

15.05.2018 р.

Волинь зустрічає – Слобожанщина вітає героїв 14-тої ОМБР!