Світлані Костюк 55! Людина живе доти, поки її пам’ятають

Листопад 29, 2018

IMG_4338

.     30  листопада 2018 року Світлані Костюк виповнилось би 55

.     У цей історичний період для України головне завдання –навчитись об’єднанню українців. Члени колективу видавництва ВКФ  «Мрія», народженого волонтерами Яворова, Нововолинська і Харкова, познайомились зі Світланою Степанівною Костюк в червні 2015-го року.

.     Саме тоді представники влади з ряду населених пунктів Волині проявили байдужість і відсторонились від допомоги щодо поїздки Світлани Костюк у Неаполь (Італія) на церемонію вручення їй заслуженої нагороди, здобутої на Міжнародному літературному конкурсі «Між словом і вічністю».

.     Червень 2015-го об’єднав патріотів з усієї України, частка зібраних ними коштів та в останній момент з отриманням необхідних документів допомогла  Світлані Костюк полетіти-таки до Італії, де мер Неаполя 27.06.2015 р. особисто вручив їй високу нагороду.

.     На знак удячності  22.07.2015 р. в офісі видавництва  ВКФ  «Мрія» Світлана Степанівна подарувала колективу свою нову книгу «Траєкторія самоспалення» з побажанням миру, добра, світла, любові. Перше довге спілкування з унікальною волинянкою залишило незабутній слід у душах волонтерів. Вона детально розпитувала про волонтерські справи нововолинців і харків’ян та й  сама розповідала про свій біль за Україну.

IMG_4513

.     Ця світлина зроблена 22.07.2015 р.  Світлана Степанівна стояла біля іграшок, принесених нововолинськими дітьми для діток зі  Сходу. Поетка попросила її  не фотографувати, а на згадку подарувала свою дитячу книгу «Маленьке диво».

IMG_9937

.     Далі була презентація книги «Траєкторія самоспалення» 11.09.2015р. на книжковому форумі у Львові.Підтримати Світлану Степанівну  приїхала делегація з Нововолинська.

IMG_7470

IMG_7558

IMG_7573

IMG_7580

.     У середині 2016-го року директор видавництва подарував          С.Костюк книгу Юрія Щербика «Небо Донбасу». Світлана Степанівна перейнялася прочитаним, попросила організувати зустріч-знайомство з Юрієм Щербиком та погодилася бути літературним консультантом його нової збірки, що в робочому варіанті мала назву «Ніколи не пізно жити». Потім за пропозицією Світлани Степанівни Юрій перейменував книгу, назвавши її «На лінії невидимих фронтів». Також добавив розділ  «Часточки «Неба Донбасу» та передмову. Вона настільки толерантно пропонувала правки до тексту, що важко було з нею не погодитись. Світлана Костюк остання тримала в руках кінцевий рукопис «На лінії невидимих фронтів». На жаль, світ побачив книгу вже після того, як вона відійшла у вічність.

Юрій Щербикпрезентував свою книгу “На лініїневидимихфронтів”” в Нововолинській ЦМБ

.     Але геніальна нововолинянка залишила нам яскраві спогади про себе. Це не лише 9 поетичних збірок, майже 50 пісень, написаних у співавторстві з композиторами з усього світу (більшість з них можна переглянути на YouTube), а й вражаючі інтерв’ю на телебаченні та виступи на сцені. Однією з таких незабутніх подій був творчий вечір, організований Нововолинською ЦМБ 2 грудня 2015р. в міському Палаці культури.

Творчий вечір Світлани Костюк відбувся у Нововолинську

IMG_4332

.     18 листопада 2018 р. у Нововолинському міському палаці культури (бульвар Шевченка, 6) відбувся вечір пам’яті Світлани Костюк «ПРИРЕЧЕНА СВІТИТИСЬ І СВІТИТИ…» Містяни й друзі Світлани Степанівни, що з’їхалися з усієї України ушанували її світлу пам’ять 

IMG_9587

IMG_9640

У Нововолинську вшанували пам’ять Світлани Костюк

 

.      Згадаймо світлу волинянку в ці дні, коли б їй виповнилося 55. Нехай геніальні вірші Світлани Степанівни Костюк стануть нам дороговказом на шляху до миру й свободи!

любов лише любов врятує світ

цей дивний світ з пожарищами й війнами

і Божий слід глибокий Божий слід

і світло за відчиненими вікнами…

 і милосердя тихе мовчазне

 і співчування до живого й сущого

а все лихе мине колись мине

несемо хрест тяжкий задля грядущого

де буде мати сонячна як день

і добрі люди дивом зачаровані

і зорепад нечуваних пісень

і почуття Всевишнім подаровані…

07.01.15

 

Зумію все… Усе переживу…

Хай скаженіють і кати, й пілати.

Душа моя, загорнена в траву,

Уже уміє падати й вставати…

Настояна на болях і боях,

Вона мов камінь, білий і гарячий,

Що викинутий долею на шлях,

Де всеньке людство молиться і плаче…

А для душі не створено межі

Між болем-радістю, між тугою-журбою,

Хоч вслід летять заточені ножі

І йде війна – війна з самим собою…

І хто тебе почує в тій війні,

Де ділять правду…надто половинну…

Вишіптую пісні свої сумні

Про волю…

Про добро…

Про Україну…

Про те, що замість ночі буде день,

Що сонечку судилося світити…

Поміж боїв, у затишку пісень,

 Пошли нам, Боже, ближнього любити…

Любити тих, хто “проти” і хто “за”,

Хто тут і там, хто поруч і не з нами…

Освятиться пропалена сльоза

Наповненими

світлом

почуттями…

05.11.2014

 

вибір завжди залишається що не кажи

хочеш лети над прірвою хочеш біжи

хочеш рятуй не вбитого хочеш вбивай

хочеш топи в надмірно стяхниций свій рай

вибір завжди залишається вибір є

здатне в пітьмі світитися серце твоє

може добро ділитися поміж людьми

світ цей змінити можемо тільки ми

може ще нами пишатися батько Тарас

він же і досі ще молиться кревно за нас

в бронзі йому незатишно холодно так

душу свою розхристану носить на вспак

рани новітні скапують у блакить

доля “рабів” беззахисних ни є болить

гасла людей не змінюють заклики теж

ангели крила спалюють в пеклі пожеж

вибір завжди залишається що не кажи

тільки

 не будьмо схожими

 на муляжі…

14.08.2014

***

а за вікном спітнілим вкотре день

що тулиться в незграбних вітах клена

йому незатишно без тебе і без мене

без музики без віршів без пісень

сірішає захмарена блакить

гудуть вітриська мов якісь приблуди

і наче тіні сновигають люди

і як смола густа твердіє мить

і так мені і так мені а ще

ще хочеться вікно оте розбити

за птахами у небо полетіти

під Господа освітлене плече

натомість щем такий пекучий щем

і тихий сум і рук чи струн тремтіння

а ще душі раптове посвітління

що доки любим доти і живем…

***

мій Господи а правда де ж вона

захована а чи її немає

цей люд вже один одного вбиває

жорстокіше аніж сама війна

мій Господи ти тільки подивись

цей світ що нам дарований для раю

щоденно найсвітліші покидають

ключами журавлиними увись

звикаємо до підлості та чвар

байдужість часто змінює личину

у цьому пеклі наші діти гинуть

і опадають росами з-під хмар

геройством щей піаримось авжеж

і то пусте що кров із рани брата

держава що згвалтована й розп’ята

ледь дихає у полум’ї пожеж

зіщулилася правда у кутку

над нею ще не вицвіли біг-борди

хоч маски інші та ті самі морди

і воля що конає в сповитку

богема вперто рушила у бій

за славу і нероздані медалі

поскрипують історії скрижалі

і вороном літає чорний Вій

мій Господи спини оцей бедлам

вже ж  котимось у прірву із розгону

не боїмося ні кари ні закону

не ймемо віри віщим небесам

мій Господи

спини оцей бедлам

сам…

***

Спасибі, Вседержителю святий,

За щастя мить, за одержиму мрію…

За біль душі – пекучий і густий,

За те, що всім і вся прощати вмію…

В овечих шкірах друзям, ворогам

(А втім, я їх такими не вважаю…)

Я просто йду, а ідучи згораю

І вірую високим небесам…

Не визнаю хвалебних одкровень,

Лукавства й лицемірства не сприймаю…

Сама собі звітую кожен день,

Сама себе самотністю караю…

Від фальші вибухає кожен нерв,

Від підлості струна душі німіє…

Бо що нас ще врятує всіх тепер,

Як не любові світла літургія…

Від прірви і від воєн вбереже

Лиш лик Христа, що був за нас розп’ятий,

Уміння розуміти і прощати

Сьогодні…

тут…

з молитвою…

уже… 

***

Усім прощу… за вчора і тепер

За те, що завтра буду знов розп’ята,

Що знову буду падати й вставати,

За те, що гордий дух мій не помер…

За те, що із небес мені дано

Любити так, як вже ніхто не може…

Страждати так – не витримає кожен…

П’яніти так, що зайве і вино…

Писати молитви о ті порі,

Коли вже навіть небеса поснули,

А гострий місяць у руках Вакули

Забув про тихе сяєво зорі…

Я буду посміхатись вам у слід…

Я вас не зраджу в зрадженій любові,

Бо мій без неї не існує світ

Ні в дійсності… ні в таїні… ні в слові.

…А зникну не помітно, як свіча…

Чи крапля воску на зап’ястках тиші…

Ви по мені знайдете тільки вірші

І промені, в яких застигне час…

Олена Сироватка, учитель Нововолинського

наукового ліцею-інтернату

 

Оновлено: Грудень 1, 2018