Неоголошена війна – вірші Анатолія Поліщука
На цій сторінці Ви зможете прочитати вірші Анатолія Поліщука. Полум’яні рядки глибоко проникають у серце, змушують зупинитися і подумати – в якому світі ми зараз живемо. Ці рядки не залишать Вас байдужими.
За мир прийдеться воювати
А я закоханий в країну
А я закоханий в країну,
В ліси, озера та поля.
Люблю безмежно Україну,
В ній доля сплетена моя.
Від лона матері й колиски
Шляхи з країною одні,
З людьми, в очах у котрих іскри
Й до волі світлої вогні.
О моя мила Україно,
Державо вільна, дорога,
У світі ти така єдина
І завжди, завжди молода.
07.09.2014 р.
***
Яка прекрасна Україна
Яка прекрасна Україна:
Безмежний степ, поля, ліси,
Карпатська ніжна полонина,
Дзвінкі дівочі голоси.
І плач трембіти, спів сопілки,
Печерський дзвін понад Дніпром,
Поліський голос перепілки
І Крим з рубіновим вином.
Яка красива Україна:
Піщаний берег на косі,
Червона гілочка калини,
Трава ранкова у росі.
І мама обняла дитину,
В них сяйво сонця на лиці.
За це люблю я Україну,
Як крихту хліба у руці.
10.06.2014 р.
***
Україна – ненька, мати
Україна – ненька, мати,
Богородиці земля
До небес її підняти –
Справа кожного й моя.
Україно, твої діти
Перемогу здобули.
На Майдані живі квіти,
Немов долі, розцвіли.
Україно, ти змінилась,
Слово справжнє в Кобзаря.
Чиста діва відродилась –
Це моя свята земля.
Україна – сад вишневий
У весільних рушниках.
Водопад наш кришталевий,
Твоя сотня в небесах.
30.03.2014 р.
***
Моє дитинство – гра у м’яч
Моє дитинство – гра у м’яч:
Футбол, гандбол і вибиванки.
Була і радість, був і плач,
Тримав в руках гвинтівку з палки.
Тоді ми гралися в війну,
Умовно цілячись у брата.
Ось юність. Я стою в строю,
Стріляю в ціль із автомата.
Чи думав я тоді й гадав,
Що брат піде у бій на брата?
Аби ж то знав, у що я грав
І що війна така проклята?
Що сльози вносить в кожен дім,
Там плачуть матері та діти.
Тому скажу я дітям всім:
«Саджайте з мамами ви квіти.
Перетворіть країну в сад
Барвистий, різнокольоровий,
Щоб сміх лунав, мов зорепад,
Дзвінкий, щасливий і здоровий».
То ж помолюся я за нас,
І ви підтримайте молитву,
Щоб наступив в державі лад,
Країну бачити розквітлу.
01.062014 р.
***
Найкраща в світі Україна
Повітря волі я ковтнув.
Воно таке, немов у лісі,
Ще присмак моря в нім відчув
На Банковій в диму завісі.
І сотні поглядів палких
Горіли зорями в тумані.
Я тисячі людей зустрів,
Хоча вони мені незнані.
Немов шалений водопад,
Стояли опліч, рука в руку.
Летів каміння шквальний град.
Від болю виривались звуки.
Крізь дим і пил, жагучий газ
Ковтав повітря… Я ж на волі…
З нас кожен вірив в світлий час.
Синцями скріплювались долі.
І час настав, як дим розтав,
Борців зібралися мільйони.
Майдан наш розум поміняв,
І рабства зникли забобони.
Повітря волі над усе,
І ним покрилася країна.
Кричу сьогодні я про це:
Найкраща в світі Україна!
11.06.2014 р.
***
Майдан підмів сміття терору
Майдан підмів сміття терору…
Побіг на Дон царьок старий…
Зажерливу зняли потвору,
Готові світ творить новий.
І все б це так, аби ж сусіда
(Що клявся в мирі назавжди),
Ще від того – аж прапрадіда
Не сіяв віхи ворожби.
І витряс всі у нашім полі,
На гори Кримські та степи.
Зерно свободи рвав поволі,
На паростки гострив серпи.
Хоч ми ослаблені від ноші,
Від довгих місяців тяжби,
Напівголодні і без грошей
Йдемо до дружби, не війни.
20.05.2014 р.
***
Наш край піднімемо з руїни
Зимою скинули тирана.
Жили у мирі днів зо шість.
До Криму армія незнана
Вбрела непрохана, не гість.
Народна армія повстала –
Від краю кожного сини.
О, як же погань нервувала,
Всі плани рухнули її.
Так важко йти проти народу,
За кожним кроком чинна смерть.
Не відбереш в людей свободу,
Де кожен воїн, немов твердь.
Спасибі, браття України,
Ви є герої, козаки!
Наш край піднімемо з руїни,
Як згинуть наші вороги.
29.07.2014 р.
***
Владико Неба і Землі
Владико Неба і Землі,
Ти – Світоч, Сонце в вишині,
Ти мир розносиш на простори,
Ти море створюєш і гори.
Почуй молитви тихе слово,
Прочитане вкотре заново.
Тебе я хочу лиш славити,
В Твоїй любові птахом жити.
Усе в Твоїй небесній волі,
В Твоїх руках і людські долі.
Отож прошу я небагато;
Ти Україні даруй свято.
Із військом стань поздовж кордону,
В серця вклади слова закону
І зупини війну ворожу.
Надіюся на волю Божу.
Владико Неба і Землі,
Ти – Світоч, Сонце в вишині,
І честь Тобі, хвала і слава,
Тобі схиляє голову держава.
29.07.2014 р.
***
Ми вільні духом
Ми вільні духом, словом, ділом,
У рабство не загнати нас.
В потребі дім прикрим тілом,
Як вчив Великий наш Тарас.
У серці слово його вічне:
За Україну і за край
Помремо з піснею велично…
Підуть герої в небокрай.
По всіх теренах України
Свободи зерна проросли,
Немов волошки світло-сині…
Тож Бога бійтеся, кати.
Не подолати волю люду –
Вона – мов море, океан,
У ній захлинуться іуди
І кожен втопиться тиран.
Любімо, браття, Україну,
Повітрям дихаймо живим,
Ворожу спинимо машину,
Що рветься знищити наш дім!
30.04.2014 р.
***
Кобзарю
Славетний, видатний Кобзарю,
Ти двісті літ посеред нас.
Слова пророчі з небокраю
Дійшли у наш жагучий час.
Писав, дивився в простір часу,
Від неба сходили слова.
Сторінку розгорнув Тараса –
Сьогоденням наповнено сповна.
Читаю вислови пророчі,
А між рядочками – життя.
Україну полонить охочі,
Загнати правду в забуття.
Спасибі, вічний наш поете,
За погляд серця визначний.
Над краєм слово, мов комета…
Б’ємо чолом тобі низький.
09.06.2014 р.
***
Міцний, накачаний військами
Міцний, накачаний військами
Сусіда учить мир любити.
Мій край забруднює словами…
В корупції нам досить жити.
Його стандарти застарілі,
Порада силою – брехня.
Ослаблені, та не безсилі
Йдемо із мудрістю щодня.
01.04.2014р.
***
Сьогодення Криму
Півострів сонця та любові,
У тебе пляжі пречудові…
А від безлюддя – гіркота…
Російська в край прийшла весна.
Та що казати – автомати,
Зелені люди та солдати…
Туристи східного сусіда
Стежками ходять і без гіда.
О, ці туристи мародери –
Зникають вина у “Мадери”,
“Масандру” нищать залюбки
Донські, Кубанські козачки.
Скажу вам, чесно: “Маю брата,
Та більше схожий він на ката”.
Бракує Вові ще землі,
Бур’ян розвів в своїм селі.
29.03.2014 р.
***
Молитва за героїв
Благий та Праведний мій Боже,
Премудрість святості, Любов,
Брати ведуть себе негоже,
Пролита перша в Криму кров.
Прийшов сусіда із нагаєм,
Лупцює, каже: “Захисник”.
Росію називає раєм,
А дружбу кидає в смітник.
Бо наростив великі сили,
Ще більше дурі в голові.
Незгідним вириває жили,
А світу бреше: “По Любави”
Тому звертаюся в потребі,
Аби цей злочин зупинить.
О Царю, що живеш на Небі,
Прошу спинити ґвалту мить.
Ти бачиш, як стоять герої,
Лише з молитвою про мир.
Хоча готові взяти зброю
Солдати наші й командир.
У нас одна єдина віра:
У Бога, Господа, Творця.
Тож краю, Боже, прошу миру
Й за ворогів молюсь життя.
21.03.2014 р.
***
Молитва до Бога
Ти поряд, духом відчуваю.
В порозі я, в дверях війни…
Крокуєш Ангелом по раю…
Пробач мене, прошу, прости.
Ти чайкою злети над нами
На морі і моїй землі.
Бачиш, як супостат з військами,
Топить сталеві кораблі.
Ти знаєш, Отче, як молюся
За спокій, мир в моїм краю.
О, Боже, чи ж бо я нап’юся
Свободи, котру так люблю.
Призупини усяку спробу,
З грабунком йти в чужі хати.
І припини в серцях жадобу
В тих, що колись були брати.
Хіба так чинять християни?
Ми ж образ Світлого Отця.
Одне коріння, дух, слов’яни…
Росіє,
Кому потрібна ця війна?
28.03.2014 р.
***
На війні, як на війні
На війні, як на війні –
Віддали без бою.
Кольори висять чужі,
Крим став сиротою.
Синьо-жовтий стяг встояв…
Гартувалась воля.
Край єднання пізнавав
Від Карпат до моря.
У навчанні день і ніч
України сили,
З ними люди пліч-опліч
Армію творили.
Синьо-жовтий ще ввійде
В Кримські сині гори.
Правда Божа, як зійде –
Зніме «триколоры».
30.03.2014 р.
***
Не спи, народе мій, не спи
Не спи, народе мій, не спи,
Коли над краєм чорні хмари,
Коли кусають вороги,
Коли чаклун готовить чвари.
Війська невидимі, чужі,
Немов ті змії розповзлися.
Зелені нишпорять мужі,
Затворів звуки роздалися.
Їх пропаганда – шум змії
В мізках у степового люду.
Братки готові до війни,
Диверсії гудуть повсюди.
Тож без війни іде війна…
Пора нам відсіч гідний дати.
Кремлівська знищиться шпана,
Як будем битись, а не спати!
16.04.2014 р.
***
За нами правда й Небеса
Молімось, люди, так молімось
За мир і сонце у краю.
Пречистій Діві поклонімось,
Щоби спинила вмить війну
Зрадливу, збочену, підступну,
Роздуту “божеством” з Кремля.
Молитву звернемо наступну,
Із мудрим словом до Хреста,
Аби єдналась Україна
В потужний та міцний кулак,
Щоби зламалася машина,
Керманич в котрій – вовкулак.
Молімось, прошу вас, молімось
Із чистим серцем, мов сльоза.
З молитвою боротися навчімось,
За нами правда й Небеса.
21.04.2014 р.
***
Голодні пси і знов з Росії
Голодні пси, все ті ж – з Росії,
Вкусивши Крим, пішли на схід.
Рука московського месії
Терор і смерть пустила в хід.
Ножем сусіда б’є у спину,
Немов вампір ковтає кров,
Скажено випускає слину,
Шепоче про свою любов.
У правді, браття, наша сила
Ото ж протухлу злу чуму,
Прогнати ненечка просила,
Лиш так спинити цю війну.
14.04.2014 р.
***
Одеса 02.05.14
Міцні кремлівські кігті звіра
Вп’ялись у тіло. Як болить!
Страждає сонячна Пальміра,
А ж серце у вогні горить.
Каміння, палки, кулі в груди…
Бруківка липка у крові.
Лежать побиті. Стогін всюди…
Стрічки червоні в рукаві.
І у руках в них автомати.
Крізь стрій міліції пальба.
Ось перша смерть… Знов плаче мати…
Розлючена біжить юрба.
Палає дім і барикада,
У вікнах вогняна тюрма.
Майдан рятує. А що влада?..
Спостерігає все здаля.
Одеса – сонячна Пальміра
Сьогодні плач, а не слова.
Міцні кремлівські кігті звіра
Зламаєш. Знаю: ти жива!
06.05.2014 р.
***
Ярмо на шию Україні
Ярмо на шию Україні
Сучасний не вдягне Єрмак.
Бо вітер вільний по країні
Зібрав народ в один кулак.
Ми сильні духом і єдині,
Ми вічна нація добра.
Піднято прапор жовто-синій
Від Кримських гір аж до Дніпра.
А як впадемо на коліна
То перед Богом, більш ніким.
Безмежно вільна Україна,
У ній я бачу світлий дім.
06.06.2014 р.
***
За мир прийдеться воювати
Зі сходу хмара та гроза
Донбас накрила. Саранча
До болю жалить і кусає,
Все кров’ю, кров’ю заливає.
Ось це кремлівське підле зло
Навчилось силою впиватись.
І що їм мир, і що добро?
Воліють над людьми знущатись.
Чи то своїх, чи то чужих
Кремлівські блазні і мужі
Дають команди убивати.
Мізки у них, напевно, з вати.
За ґрати кидають за мир,
За правду владні розідрати.
В Кремлі поки сидить вампір,
За мир прийдеться воювати.
08.07.2014 р.
***
Країна з Богом не самотня
Ще біль вчорашній не погас,
Як вже новий стискає груди.
Небесна Сотня пішла в час…
Герої наші зорі-люди.
Ступили «миротворці» в дім,
Прийшли із «миром» убивати.
Пустили в очі гіркий дим.
Прицілились…
Донбас взялися рятувати.
І знову кров, і знову бій,
І смерть зажерлива з косою,
І снайпер вибрав нову ціль…
Червоне сонце над вербою.
Стріляє з «миром» кулемет,
І піднялася Україна.
Дідусь і той узяв багнет
Кубло зачистити зміїне.
Ще біль вчорашній не погас,
У небо нова сходить Сотня…
Війна гартує тільки нас…
Країна з Богом не самотня!
04.06.2014 р.
***
Ми українці, вільні діти
Безглуздя воду різати ножем
І на шматки її кроїти.
Без вас ми самі якось проживем.
Ми, українці, вільні діти!
І як би не точили ви ножі,
І не шмагали по поверхні,
А ми стіною станемо в межі,
За нами куполи золотоверхі.
Моя країна неділима, знай –
Вона не торт і не хлібина.
Вона безмежно-любий світлий край,
Вона, немов вода, єдина.
Поки болить від точених ножів
І кровоточать іще ріки,
Московських знищимо у прах «бомжів»,
Ми з Богом, Духом, з Ним навіки.
04.08.2014 р.
***
Сон
Приснився сон мені. Війна.
І стогнуть хмари, і земля,
В підвалах діти й матері,
Сирени виють у дворі.
Клубиться дим. Горілий дах.
Налиті вишні у садах,
Налиті кров’ю, не вином.
Осколки сиплються зі склом.
У клена зламане гілля.
Сирена виє, мов змія.
Столітні рушаться дома.
Без сну матуся й немовля.
Війна… Війна… Іде війна…
О, будь же проклята вона,
Як світ бездушний із кремля.
В завалах смерть… І плач… Тіла…
Прокинувся. Холодний піт
Залив чоло. Прикутий світ
До мого краю, там бої,
Там люди гинуть молоді.
28.07.2014 р.
***
Волю далі все шукаю
Вставав і падав, знов вставав,
Збивав коліна аж до болю.
Життя в падіннях пізнавав,
Немовби птах летів на волю.
О Україно, я, як ти,
Все крила честі розправляю.
Радянські скинули роки,
А волю далі все шукаю.
24.04.2014 р.
***
Колише степ південний вітер
Колише степ південний вітер,
Слізьми із кров’ю мерехтить.
Бог наш, Вишній повелитель,
У щасті заповідав жить.
Ген поле маками покрите,
Десятки є їх, тисячі,
Минулим, древнім оповите…
Колись тут билися батьки.
Тут їхня кров і сльози неньки…
Спинилось військо із орди.
Тепер лиш квіти посиденьки
Лаштують з травами завжди.
І мова їхня – плач та стогін.
Сини українські лежать.
Не дожили до перемоги…
Сьогоденням маки мерехтять.
Пролита кров у час тутешній,
Катують внуків вороги.
О, Христе, Господи воскреслий,
Ти ж братовбивство зупини!
Ми вже дозріли жити в мирі,
Чому ж новий у полі мак?
Даруй любити, нам лиш сили,
Пробач за все, що є не так.
12.05.2014 р.
***
У серці лишаться безсмертні
Пробач
Пробачте, браття, що не з вами,
Що взяв перо, не автомат,
Що розкидаюся словами,
Коли живий кремлівський кат.
Пробач, мій Боже, що бажаю
Я смерті демону з Кремля.
Я не черствий, чи щось не знаю,
Але ж горить моя земля?
Пробач мене, мій любий краю,
Ти весь в сльозах та у вогні.
Підбитий танк чужий вітаю,
Приємна вістка ця мені.
Пробач, пробач, Владико неба,
І наших воїнів прости,
Та ворога розбити треба.
Гріхи Ти наші відпусти!
25.08.2014 р.
***
Питання смерті чи життя
Питання смерті чи життя,
Усе розставлено над і.
Ідуть на нас без каяття
З війною скриті вороги.
Жили колись ми пліч-о-пліч,
Чесноти в нас були одні.
Змінився день на темну ніч,
Міста розбиті, дим, вогні.
Вантаж двохсотий. Щодоби
Злітають ангели у нас,
Соколи, воїни, орли.
А як хоронять їх у вас?
«Бомжі» безрідні, а чи пси.
В канаві тіло без хреста.
І плач, і стогін, голоси…
О, Господи, Ти ж їх прости!
Почуйте Бога матері.
Росіє, маску скинь з лиця.
На смерть синів ведуть царі…
Двохсоті – витівки кремля.
25.08.2014 р.
***
Неоголошена війна
Неоголошена війна…
В степах палають сухі трави.
Життя людське тому ціна.
Війна. Іде війна без правил.
Лунають постріли щодень,
Із “Градів” шквальні линуть зливи.
Солдати наші, мов мішень…
Щоб діточки були щасливі.
Вони ж стоять за рідний край
І долю неньки України.
Там пекло знаю, там не рай,
Там смерть нищівна що години.
Солдати рідної землі
Прості та скромні, а герої,
Комбати з вами на чолі…
За мир народ узявсь до зброї.
02.10.2014 р.
***
Війна на полотні
Донбас в руїнах. Йде війна.
Неначе пошесть, смерть крокує.
Палає танк, горить броня,
Художник витвір так малює.
Гарматний звук на полотні…
Від вибухів тремтячі руки.
І журавлі ген вдалині.
І місяці, і дні розлуки.
Синів не бачать матері,
Лише молитви, що до Бога…
Летять у вирій журавлі…
Розбита мінами дорога…
Побрались кров з страшним вогнем,
Боєць від болю стиснув зуби…
І ніч одружена із днем,
І ставить смерть свої заруби.
Іде війна на полотні –
Це не художника уява.
Донбас в руїнах і в вогні…
На мир країна має право!
07.10.2014 р.
***
Війна ввійшла у ранню осінь
Війна ввійшла у ранню осінь.
Від шквалу куль спекотні дні.
«Айдар», «Азов» підмогу просять…
А почалось все навесні.
Налізла в Крим зелена гусінь
І розповзлась в усі кутки.
Від тої пошесті світ трусить,
Вже й на Донбасі «кирзаки».
Шляхи прикрили батальйони.
Вогнем дихнула вся земля.
Пішли зелені «купідони»
Із сотих прямо до Кремля.
Хитнулась в єдності Росія,
Пиляв двохсотий, мов пила.
Від матерів втекла надія,
Синів на смерть вела війна.
Стоять, мов стіни, батальйони,
Підмоги просять та вогню.
Вони найкращі бастіони,
Що зупиняють цю чуму.
07.09.2014 р.
***
Вставай, народе мій, вставай
Луганськ, Донбас – сліди Росії:
Пролита кров, де тероризм.
Рука московського «месії»
Сучасний сіє в світ фашизм.
В ефірі опіум словесний –
Десь за Уралом ніби рай.
Іуда йде на нас воскреслий,
Вставай, народе мій, вставай!
З мечем хто входить, той вмирає
Від леза власного ножа.
Цариця правду захищає,
Іуду жде важка петля.
Я бачу сонце в Україні,
Поля пшеничні, небокрай,
Знамена світла синьо-жовті,
Вставай, народе мій, вставай!
Бороти будемо свободу,
Тиранів прийме хай земля.
Поклін у пояс до народу,
Пророчать волю небеса.
30.04.2014 р.
***
Нові все сотні йдуть до Бога
Нові все сотні йдуть до Бога,
Без смерті не буває й дня.
Журавлина ожила дорога,
У небо душі шле війна.
А на землі сльозяться очі,
І біль фарбує в сивину,
І руки коси рвуть дівочі,
Вуста клянуть страшну війну.
І лине пісня журавлина,
Десятки сотень голосів,
І кров’ю облилась калина,
І пісню вітер підхопив.
І знають всіх вас поіменно
(У Ангелів своє ім’я),
У книгу вписують щоденно,
У книгу вічного життя.
Герої, воїни, солдати,
За край, за мир ви полягли.
Тож Україну не здолати,
Побійтесь Бога, вороги.
09.09.2014 р.
***
А смерті… Смерті посміхнімось
Стискає серце сильний біль,
Слізьми покрита Україна.
І оголилась давня гниль,
Твоя й моя, й дідів провина.
До сліз, до болю, до висот,
Всі браття, Богу помолімось.
Бо він найкращий із чеснот…
А смерті… Смерті посміхнімось.
09.06.2014 р.
***
А ми за крок до зміни долі
Спочатку Сотня на Майдані…
Тепер на сході в новій брані
Ідуть до Ангелів сини.
Ну чим ми, Боже, завинили?
Чи у молитві ми безсилі,
Що покидають нас вони?
Боролась завжди Україна,
Та чи свобода є провина,
Що плачуть нині матері?
А ми за крок до зміни долі,
Вже й черга підійшла до волі,
Що нам співали кобзарі.
О, як же хочеться спинити
Війну, в котрій вмирають діти
І гине вільний наш народ.
Та шлях, напевно, в нас тернистий.
Зведемо край новий, барвистий
Із рук Божественних щедрот.
Не обійшлось, на жаль, без крові,
Лютує смерть у дні тернові,
Та за зимою йде весна.
І нам лишилось небагато,
За болем завжди буде свято,
В серцях героїв імена.
22.06.2014 р.
***
Перон
Скакали тіні на вокзалі
Під металевий шум коліс.
Батьки засмучені з печалі…
На фронт синів вагон поніс.
Яка ж чекає на них доля
На лініях важких війни?
Там бомби рвуться серед поля,
Вогнем палають сірі дні.
Перон та сльози, плач, страждання…
Завмерлі тіні… ліхтарі…
В молитві лине побажання:
«Прийдіть, сини, усі живі»!
Дай Боже, щоб усе збулося,
Як того просять матері.
А сонце кров’ю налилося,
Попереду часи війни.
Опорожнів перон до рання,
На завтра шум новий коліс.
І лише тінь росте в смерканні
Від дуба, що самотньо ріс.
07.05.2014 р.
***
На сході зіткнення вогню
На сході зіткнення вогню,
В диму кубляться грізні хмари.
Росія шле важку броню,
«Зелені» нишпорять примари.
Зійшлись в степу вовки вождя,
Ідея – прагнення до «миру»…
У світі Бог – один суддя –
І не таку ламав Він силу.
Від правди нищиться броня…
Незламний дух народу мого
За край наш бореться щодня
З молитвою до волі Бога.
В злобі хитаються вожді,
З агонії не можуть спати.
Шиплять, немов слизькі вужі…
Та Україну не здолати!
18.07.2014 р.
***
Дощі
Дощі… Дощі… І знов дощі…
Від мряки осад на душі.
Де маки плачуть польові.
Сміється смерть… Вітри в крові…
Сльоза червона, мов вино…
Пройшовся бій не так давно.
Палають шини. Блокпости.
Солдатів, Господи, прости?
Вина у них лише одна –
На теренах іде війна.
Піднявся в гору гвинтокрил,
Доставить ранених у тил.
У поле дика пішла смерть.
Розбито ворога ущерть.
Немовби кішки на душі.
Дощі… Дощі… Сльоза в душі…
15.05.2014 р.
***
Постріл
Лунають постріли. Вогонь.
Горять хати, мов смолоскипи.
Шепочуть кулі біля скронь,
Гілля збиваючи у липи.
Не про життя у них слова,
А про насильство і зневагу.
На квітах ранішня роса,
Співає жайвір про відвагу.
Коли ж скінчиться ця війна
І ночі згинуть недоспані?
Кровить в нас «Русская весна»…
Сльозяться дні… Дощі багряні…
А я молюся за солдат,
За їх життя і за країну.
Візьму в потребі автомат
За неньку милу Україну.
Таких мільйони є у нас
Від гір Карпатських і до сходу,
Ще з нами Бог і наш Тарас…
Не спинить постріл цей свободу.
10.05.2014 р.
***
Сповідь Ангела
Ти плачеш, мамо, в тебе біль.
Пробач мене, прошу, як зможеш,
Що не вернувся я звідтіль.
Твоєму горю чим поможеш?
Ти знаєш, мамо, це ж війна,
І гинуть в ній батьки та діти.
Хіба ж у цім моя вина
Та ж я хотів щасливо жити.
Ми боронили цей рубіж,
На жаль, скінчилися патрони.
Та ворог далі не проліз.
Відчув я біль й церковні дзвони.
Якщо не я, то хто ж тоді
Спинити мусив цю навалу?
Стою у Бога на суді,
Чекаю милість чи поталу.
Я тут пізнав своє життя.
Воно було таке вітражне.
Я жив чомусь без каяття
І мріяв щось про недосяжне.
У мене крила є тепер.
Не плачте, мамо, я весь білий.
Я все живий, я не помер,
А ворог весь стоїть змарнілий.
Не плачте, мамо, це ж війна,
Я боронив свою країну.
У мене сліз тепер нема,
Люблю я вас і Україну.
14.09.2014 р.
***
У серці лишаться безсмертні
Бої. В них зриви та вогонь…
Свинцеві кулі біля скронь,
Немов джмелі гудуть у полі,
Солдатські змінюючи долі.
І чути крик та стогін, біль.
Війна безжальна… Її ціль –
Життя людське і плач батьків.
Вона все та ж, що сто віків:
Убиті, ранені, каліки,
Міста розвалені, мости
І крові безбережні ріки,
Могили, а на них хрести.
Війна, бої, параліч смерті
І сльози, сльози матерів.
У серці лишаться безсмертні
Герої, воїни цих днів.
19.06.2014 р.
***
Герої не вмирають
Герої не вмирають,
А лише йдуть у небеса.
Їх ангели стрічають
І Божі мудрі словеса.
Герої не вмирають,
Їх сльози, як вода жива,
Поглянь,
Де голуби літають –
Героїв-воїнів душа.
Герої не вмирають,
В них з злата вічні імена,
Їх подвиг пам’ятають.
І честь всім, слава і хвала!
19.07.2014 р.
***
Синьо-жовті прапори опустилися в жалобі
Зодягла Волинь стрічки
В колір чорної оздоби.
По церквах горять свічки –
Пам’ять смертної жалоби.
Обгорілий БеТееР,
Закривавлені герої.
День не день, страшний четвер,
Кулі, мов осині рої.
Розпач, плач і біль батьків,
Коси виривають жони…
Смерть доноситься з степів,
Б’ють набат небесні дзвони.
По країні дух гріха
Твій, і мій, і України,
Мов стіна гірка, глуха,
Бродить пошестю ще нині.
Помолімося, брати,
За гріхи, на милість Бога:
Ти, солдат, усіх прости,
Ти опора і підмога.
Україну теж прости
І Волинь золотокосу.
Неміч нашу відпусти,
Несемо важку ми ношу.
Зодягла Волинь стрічки
В колір чорної оздоби.
Синьо-жовті прапори
Опустилися в жалобі.
26.05.2014 р.
***
Загиблим під Волновахою
І знову бій, і знову вбиті,
Горить підбитий БеТееР.
А вам ще жити б у цім світі,
Та погляд в спокої завмер.
У небо дивляться лиш очі,
Весни ввібравши промінці.
Трава на вухо щось шепоче,
Пробігся вітер по лиці.
Заграв мелодію мобільний –
«Мама» показує екран.
Дзвінок пригнічено-безсильний
В задимлений ховавсь туман.
І серце матері завмерло,
Бринить в мелодії дзвінок.
Війна схопила сина в жерла,
Замовк мобільний… Спить синок!..
24.05.2014 р.
***
Земляку Павлу Попову
Туман молочний заблукав,
В Донецьких травах шовковистих,
Дракон вогнем блокпост залляв,
Летіли кулі терористів.
Ти жить хотів, як кожен з нас,
Вступив у бій при Волновасі.
Сердечний вогник вранці згас
Так рано, зовсім не у часі.
Змінився день на темну ніч…
А ти лежиш уже удома…
Проміння сотень, тисяч свіч
З молитвою знімають втому.
Останній шлях. Хрест. Могила.
Ховають тіло. Постріл честі.
А в тебе біло-білі крила.
Із ними ти на перехресті
Поміж небом і землею
Париш, як птаха легкокрила.
Між сонцем йдеш і між зорею,
Несуть до Бога душу крила.
27.05.2014 р.
***
Героям Волині, загиблим в Донбасі
Пішли на смерть за Україну
Сини Волинської землі,
У час важкий, важку годину,
Щоб боронити мир Землі.
Ви боронили спокій краю,
Дитячий сміх, життя батьків,
Казкові барви водограю,
Молитви, сльози матерів.
Ви мир душею вибирали,
За мир пішли у смертний бій.
Хоругви, дзвони і хорали
В оправі неба голубій
Стрічали вас. Сини Волині,
Господь вкарбує імена.
Я бачу крила янголині,
Нове у вас тепер життя.
25.05.2014 р.
***
Симфонію вам ангел грав
На сході кров, і дим, і кулі.
А захід тоне у сльозах.
Бо буковинці і гуцули
За край наш гинуть у боях.
Щодень нові й нові є сльози,
І сотні птахів в небесах.
Палає степ, лунають грози
Відлуння болю у вітрах.
Вмирають воїни щоденно
За мир, за щастя, за дітей.
Їх пам’ятаймо поіменно
Бо кожен з них мов Прометей,
Віддав за спокій своє серце,
Любов з долоні роздавав.
Життя коротке – вічне скерцо.
Симфонію вам ангел грав.
19.06.2014 р.
***
Солдатам «Донбасу»
Вечірній сум вбираю я
І бачу промені червоні.
По обрію горить земля,
Несуться хмари, ніби коні.
А десь стривожено гуде
Сирена, що зове до бою
І брат на брата знов іде,
Омитий кров’ю, не росою.
Ударив грім, звучить набат
І кулі перші просвистіли.
Із «Градів» вдарив супостат.
Шмигають смертоносні стріли.
І до землі припав солдат.
Пролито кров за Україну.
Я крикну їм: «Віват! Віват!
За дім, за волю, за країну».
24.05.2014 р.
***
Володимиру Пушкаруку
(герої не вмирають)
Блаженні в світі ратоборці,
Хто тілом край свій захищав.
В пошані в Бога миротворці.
І я одного з них пізнав.
Володю, брате, друже Пушик
(У тебе ніжний позивний),
Відбився ти від біт «тітушок»,
Під град потрапив, град – стальний.
Там був Майдан, а тут війна,
І пси ще більш оскаженілі.
Та Батьківщина в нас одна
Й батьки від горя посивілі.
Стояв «Донбас», ні кроку руш,
Позаду доньки і дружина…
Кладуть вінки із сотень руж,
Схиляє голову країна.
Спасибі, брате, ти – герой!
Салют лунає побратимів.
На цій землі закінчив роль,
Пішов у лоно херувимів.
Блаженні в світі ратоборці,
Хто тілом край свій захистив.
У Бога всі ви миротворці.
Мене Майдан з тобою звів.
10.09.2014 р.
***
Волинянам героям
Спасибі вам, сини Волині,
Спасибі всім, хто зброю взяв,
Напій, хто випив із полину,
Хто перед «градами» встояв.
Спасибі тим, кого немає,
Життя поклав за рідний край.
Вас Україна пам’ятає,
А Ангели проводять в рай.
Спасибі, воїни-солдати,
Герої наших уже днів.
Ось діти плачуть, плаче й мати,
Від сліз червоний мак зацвів.
Спасибі всім, хто душу й тіло
За Україну положив,
У кого серце загорілось,
Хто духом нищив ворогів.
Спасибі, браття із Волині,
В останній шлях ідете ви,
А так потрібні Україні!
Побійтесь Бога, вороги!
01.09.2014 р.
***
А поряд цвів чортополох
На траві сліди криваві
Солдатські душі йдуть увись,
Ідуть під променями слави…
На сина батько подививсь.
А син зобачив батька рани
І бій запеклий за життя,
Степи донецькі і кургани…
І все пішло у небуття.
Життя пробіглось, мов з екрану:
«У батька син ще на плечах,
Усміхнена, щаслива мама…
У золотих все кольорах.
А далі сльози. Дві могили
І прізвище одне на двох».
Сина й батька хоронили…
А поряд цвів чортополох.
21.10.2014 р.
***
Братам Донбасу
Донбас, прокинься та не спи
І виклик дай синам терору.
Грабують землю вороги,
Кремлівську славлячи потвору.
По краю бродить шумовиння,
Немов бур’ян – бородачі,
Іуди, що несуть «спасіння»…
Усі незграби – циркачі.
Їм не потрібна Україна
Міцна, могутня, мов скала.
У край прийшла орда, руїна,
Криві віщує дзеркала.
Прокиньтесь, браття, і до зброї,
Іудам всипте по зубах.
Донецькі шахтарі, герої,
Мир в Донбасі
У ваших є міцних руках.
25.05.2014 р.
***
Схилили голову квітки
Схилили голову квітки,
Від болю плачуть в імлі ранній.
Їх сльози, мов вино – терпкі.
Пелюстки у вогні – багряні.
Летіли кулі, мов джмелі,
Всю ніч гриміла канонада
І стогін рвався із землі –
Цей танець смерті, не ламбада.
Горілий танк і не один,
Ще БеТееРи і гармати.
Кремлівський карлик, нелюдим
Радів, що згинули солдати,
Впивався кров’ю, як вампір,
Із пащі витікали ріки…
Донбас перетворився в вир,
У плач людський, у біль та крики.
Схилили голову квітки,
Від танцю смерті болять руки.
Липкі пелюстки та листки,
По них життя пройшло крізь муки.
01.08.2014 р.
***
Сльозяться очі матерів
Сльозяться очі матерів
В Росії і моїй країні.
Піднявся вітер з ворогів –
Чужі солдати в Україні.
І плаче мати за синів.
Дощі у Нижньому Тагілі.
Молодший смерть в степу зустрів,
А старший в кулі на прицілі.
Чи ж бо хотіла так вона,
Чи на війну синів ростила?..
У серці йойкнула струна,
В степах без імені могила.
Ідея дута… Смерть в мізках…
В містах безчинствують «герої»,
Грабують і наводять жах
На громадян, котрі без зброї.
Лунають оди десь в Москві,
Безумством славляться тирани.
А матері ледь-ледь живі
Оплакують смертельні рани.
Одеса, Крим, Луганськ, Донбас –
Земля, що кров людську ввібрала.
А мати плаче, син погас,
Що на життя його роджала.
06.04.2014 р.
***
Я матерям впаду у ноги
Я матерям впаду у ноги
За їхні сльози і їх біль.
На сході схрещені дороги,
Шукає куля одну ціль.
Дай, Боже, щоб летіла в небо,
Або сховалась десь в імлі.
Солдатів смерті нам не треба
Й пролитій крові на землі.
Почуй, мій Боже, всі молитви,
Сльозу у матері візьми,
Призупини безумні битви,
Покрий покровом і крильми.
Я матерям впаду у ноги,
Тобі, мій Господи, уклін.
Наш край бажає допомоги,
Аби піднятися з колін.
Злетіти в гори, мов соколи,
Де світло і Твоя любов,
Де кулі не свистять ніколи
І не пролита юна кров.
Я матерям впаду у ноги,
Спасибі, любі, за синів,
За світло ясне перемоги,
За зграю білих голубів.
18.05.2014 р.
***
Матір
Торкнувся біль її лиця,
Аж серце кров’ю облилося.
Знов доля в матері важка,
Не так в житті усе збулося.
Вона молилася за сина:
– Аби живий! Аби живий!
Холодний меч і порожнина…
І він замовк… І вже німий…
Вуста зрадливо-посинілі,
На скроні сніжна сивина…
У вирій гуси полетіли…
Будь проклята вже ця війна!..
Вона припала до могили,
До сина в вирій, щоб піти.
Чи то земля дала їй сили?..
У неї ще ростуть сини.
І вже середній йде до бою
За Україну, за наш край.
Вона всміхнулася від болю:
О Україно, поставай!
Молодший теж піде в потребі,
Бо Україна понад все.
На прапорі блакитне небо
І жито в полі, що росте.
Торкнувся біль її лиця,
Аж серце кров’ю облилося.
Постане Україна вся
Під синє небо і колосся.
01.09.2014 р.
***
АТО. Дитячі подарунки
Солдат тримає подарунки,
Що пишуть діти для бійців.
Там і обійми, і цілунки,
Сердечка чисті для батьків,
Хоругви, прапори, знамена
Полків усміхнених й бригад,
Любов дитяча достеменна…
Із почуттів цей зорепад.
Солдат, як гляне на малюнки, –
Стіною стане, мов бетон.
І підуть в небо, за лаштунки
І жах, і розпач із погон.
А там зустріне Сам Всевишній,
Як прощу, скарб цей покладе,
І зацвітуть осінні вишні,
І мир з дощем, мов квіт впаде.
Світіться сонцем візерунки
Бажань дитячих цінний скарб!
Україно, ніжна юнка,
У сукню вдінься з мирних барв!
11.10.2014 р.
***
Спасибі, браття, за Слов’янськ
Спасибі, браття, за Слов’янськ,
Там знов українські знамена.
Донецьк залишився, Луганськ,
Вогненна в них поки гангрена.
У вишиванці Краматорськ –
Зодягся в кольори природи,
В Дружківки райдужний вінок
І стрічки з прапора свободи
Ще плаче Горлівка й Торез,
І в Лисичанська гіркі сльози,
Сепаратист ще там не щез,
Ще пострілів лунають грози.
А на кордоні важкий бій
За кожну крихту мого краю.
Донбас не вмер, Донбас живий
І гонить вовчу в біса зграю.
Спасибі воїнам за край,
Спасибі, ненько Україно,
Вернеться в дім Бахчисарай.
Народе,
Бога за солдат молімо!
19.07.2014 р.
***
Лист з аеропорту
Аеропорт, ти був перлина…
У кожен час своя ціна.
Спустошений стоїш, руїна…
Гуляє вітер та війна.
У день домовленої тиші –
Затишшя хвилька. Час до сну.
Солдат листа до мами пише:
«В аеропорту веду війну.
Розбиті стіни, термінали,
Атаки ворога щодня.
Аеропорт знов відстояли,
Ворожа знищилась броня.
Підбиті танки, БеТеери…
Навколо вежі боротьба…
І лізуть, лізуть мародери,
Немов ординська саранча.
Чеченці й банда «Мотороли»,
Російські доблесні війська
Здолати обіцяли гори,
Лягли, як скошена трава.
А ми живемо. Нас вороги
Назвали «Кіборгами»… Жерсть!
Мамо, ти себе бережи.
Ми встоїмо – це наша честь».
24.10.2014 р.
***
Солдату
Спасибі, брате, що встояв,
Навалу витримав зі сходу.
Від тебе ворог утікав,
Ти дух зберіг свого народу.
Там за тобою – дочка й син,
Дружина й немічна вже мати,
А ти стоїш під зриви мін,
І справа, й зліва б’ють гармати.
Земля вся орана вогнем
І всіяна важким металом.
Немовби Зевс пройшов конем,
Стогнало поле за тим ралом.
Ти все стоїш, тримаєш бій,
Аж Зевс втомився тут орати.
А поряд знищений пирій –
Це ворога лежать солдати.
Ти синьо-жовтий стяг підняв,
Навалу витримав зі сходу.
Спасибі, брате, що встояв,
Тобі подяка від народу.
02.09.2014 р.
***
Надії Савченко
Свободу духа не здолати,
І жінку кинули за ґрати.
Як низько падає Росія,
Тримає голову Надія.
Летить, мов сокіл, над катами,
(Її дорога не з рабами)
Пілот, боєць за Україну.
А ворог підло б’є у спину.
Шакали, вовки і гієни,
Кремлівські блазні-супермени
Невинну кинули за ґрати,
Рішили долю поламати.
Зірки криваві у погонах
Здобуті не на полігонах,
На розпачі простих людей
І на сльозах своїх дітей
Надію нашу катували,
Мораль чавили, дух ламали…
Мов пластилін розтануть ґрати,
І Україну не здолати.
Як низько падає Росія,
Тримає голову Надія.
18.07.2014 р.
***
А дома зріють вишні й сливи
Відлуння й гіркота війни
Щоденно серце розбиває.
Солдати там, брати, сини…
А поряд ненечка ридає.
Десь там кровиночка її –
Надія в старості та втіха.
Дивитись боляче мені,
Як матінку тривожить лихо.
Як сльози котяться Дніпром,
Заполонили Чорне море.
Де син – гримить, реве кругом,
Де син – там пекло й горе,
І вибухи міцні, й розриви,
І кулі, мов джмелі гудуть.
А дома зріють вишні й сливи,
Живих героїв наших ждуть.
19.07.2014 р.
***
А білі голуби злітають
Я знаю, знаю, відчуваю
Цей після бурі ясний день.
В нім білі голуби злітають
До сонця й світла, так щодень.
Я відчуваю світ затишшя,
Як входить мир у кожен дім.
І як в у вишиванці вишня
Плоди роздарює усім.
І прийме милість Україна,
Замовкнуть «Гради» назавжди,
Постане з каменю руїна,
Міста відродяться в сади.
Я знаю, знаю, відчуваю;
Війна згадається, як сон.
Все білі голуби злітають,
Немовби пісня в унісон.
24.08.2014 р.
***
Не терплять ворога і трави
Болячка для Кремля
Багата наша Україна
Немов болячка для Кремля,
За кожну радісну хвилину
Розбори сіють звідтіля.
Московські хижі посіпаки,
Як зголоднілі ті вовки,
На танках поз’їдавши знаки,
Слов’ян вбивають залюбки.
За мову, прапор, Україну –
В моїм краю від них лиш смерть.
Підняли руку на дитину,
Щоб українське знищить вщерть.
Чи їх кусають коломийки,
Карпатські чисті голоси?
Чи лиш щасливі, коли лайки
Дарують світу їхні пси?
Отак несуть вони культуру,
Про рай говорять через мат,
Щоб хтось купився в щастя здуру,
Що нам підносить «старший брат».
Для Вовки вовча є розмова:
«З мечем прийшов, чекай меча.
Ми в себе вдома, пане Вово,
Над нами Божі Покрова».
21.06.2014 р.
***
О Господи! Живу з війною
О Господи! Живу з війною,
Лягаю спати і встаю,
А серце гіркою сльозою
Кляне цю прокляту війну.
Безвинно гинуть там солдати,
Батьки і сестри, й дітлахи.
Не можу, Боже мій, я спати,
Ти ж Україну збережи.
Безбожник лізе у державу,
Твоїм скриваючись добром.
Людську отримати щоб славу,
Не визнає, що йде зі злом.
Боже, я ж з миром хочу спати,
Як вся українська земля
І щоб не гинули солдати
Від рук тирана із Кремля.
До Тебе, Боже, я молюся,
Прошу спинити лиш війну,
Твоїй я волі підкорюся:
Важку ми платимо ціну.
20.07.2014 р.
***
О, як же близько ходить біль
О, як же близько ходять біль,
І смерть від жерла автомата.
Кремлівський лежень вибрав ціль…
Знов плаче матір за солдатом.
Чи варта смерті та ціна,
Що цар поставив на жертовник?
То ж завинила чим вона?..
У кожнім вбивстві свій замовник.
І в кожнім дійстві є свій час,
Його нам поки не дістати.
Господь розсудить нас і вас,
За сльози мусить покарати.
09.06.2014 р.
***
У нас запалені серця
(росіянам)
Молюся нині за країну,
Як треба, в руки меч візьму
За дочок і за Україну,
У бій піду і на війну.
Ви кажете, що вас багато,
Є танки, «гради», літаки,
Що ви готові йти на брата?..
А я кажу вам: «Слабаки.
У вас залізо і солдати,
У нас запалені серця
І правда, й дух, і Божа Мати,
Й Майдан – дарунок від Творця.
У вас кремлівський є владика,
А в нас свобода головна,
І армія у вас безлика,
Як і безлика ця війна.
Надієтесь, що вас багато?
Вершити вправі ви суди?
Поводитесь злодійкувато,
Як ті нащадки від орди».
Молюся нині за країну,
А треба в руки меч візьму
За правду і за Україну.
Московську спинимо орду!
22.042014 р.
***
Україна не Росія
Україна не Росія,
Не Росія ми, о ні.
У Кремлі у вас месія,
А в нас люди золоті.
Ми бажаємо трудитись
Й раді завжди тим, що є,
І воліємо учитись,
Боронити лиш своє.
Непотрібні ваші землі,
А тим паче і вожді.
В дні бурхливі та буремні
Ми залишимось в сідлі.
Вам не вийде підкорити
Волелюбний наш народ.
Українські колорити –
Сяйво Божих є щедрот.
Україна не Росія,
Не Росія ми, о ні.
В перемогу в нас надія,
Бо серця у нас прості.
22.06.2014 р.
***
Не терплять ворога і трави
Лукавий вигляд у вождя.
Про мир солодка його мова.
Слова брехливі в діяча…
Один з холуїв просить слова:
«Почуйте голос ДееНеР
Бо там зелені є солдати,
Почуйте голос ЛееНеР,
Росію треба поважати.
Ми не хотіли, що б війна…
Донбас, як Крим ви б мали здати…»
Не вийшло у вождя з Кремля.
Московські падають солдати,
Їх нищить хмара вогняна,
І грозові важкі заграви.
Російська плавиться броня,
Не терплять ворога і трави.
18.07.2014 р.
***
В країні ранки почорнілі
В країні ранки почорнілі
Серед розвалин східних міст.
Російський наймит озвірілий
Веде себе, немов фашист.
Там півні перші захворіли,
Стрічають сонце, що в крові.
Їх спів гармати підхопили…
Мурашки в тілі у вдови…
Не відчуває смерть Росія
І по моїй бреде землі.
За військо серденько радіє,
З руїни постає в імлі.
Ще зранку б’ють… Настане вечір,
І вже солдати в нас не ті.
Розправив воїн крила-плечі,
З мечем стоїть весь у броні,
Щоб у країні ранки світлі
По всіх містах стрічали ми,
Ловили усмішки привітні
І край, як матір, берегли.
29.08.2014 р.
***
А краю мир лише бажаю
Києве!
Ти взявся світло в мир нести,
Провладне лігво змив вороже.
Та ожили в Кремлі чорти,
На світло кинулися Боже.
Ота кремлівська псарня зла
Добра нікому не бажає.
Що жінка їм, а що дитя?
Ця зграя смерть лиш постачає.
Чи ж бо до раю попадуть
Оті керманичі Росії?
Весь світ зобачив їхню суть…
Своїм говорять, що «месії».
Ведуть до пекла в них мости.
Чекають душі там їх славні.
Чому ж в Кремлі одні чорти,
Хоча по вірі православні?…
Питання ставлю сам собі…
Можливо, й відповідь теж знаю…
О Господи, уклін Тобі.
А краю миру я бажаю.
28.08.2014 р.
***
В нас одне загальне діло
Брати по крові, духу, вірі
Бажаємо ми жити в мирі,
Та в край прийшла орда кремлівська –
Ця нечесть пагубна, бісівська.
Прийшла та нищить українське,
Божественне і материнське.
Тож об’єднаймось, хто в молитві,
А хто на полі брані, в битві.
Хто гроші покладе, хто тіло,
Бо в нас одне загальне діло…
У нас одна, одна країна –
Синьо-жовта Україна.
Ми вправі браття захищати:
Дітей, дідів і батька, й матір.
То ж будьмо мужні, нездоланні,
Стійкі, рішучі в цім бажанні!
Хвала і слава Україні!
Героям слава! Ми єдині,
Спинити ворога – святе.
Так було, так буде і так є!
30.07.2014 р.
***
Весь світ прикутий до країни
Весь світ прикутий до країни,
В котрій живемо я і ти.
Останні місяці – це зміни,
Назад не варто нам іти.
Та ось сусіда, що зі сходу
Боїться зміни, мов чуми.
Для захисту мого народу
Готує танки для війни.
Ось перший крок, весь Крим в неволі,
Солодка манна там гірчить.
Моїм братам міняють долі,
Про рай Росія все кричить.
А в тім раю, за волю – ґрати,
За слово правди у тюрму.
Навчились якісно брехати
І миром звуть чомусь війну.
У злодія криві дзеркала
І шапка в крадія горить,
Щоб правда в домі не повстала,
Злобу на Україну ллють.
28.03.2014 р.
***
Господи! (молитва)
Господи!
Кремлівська нечесть ще жива,
І сатана ще править балом.
Брехня розсіяла слова
Про мир, а «Гради» луплять шквалом.
Господи!
Чому все так, чому війна?
Горять міста, і гинуть люди.
Чому московський сатана
Над правдою глумиться всюди?
Господи!
Ти чуєш плач і біль людський,
І крик дитячий, сльози, стогін.
Чому той вождь (для них святий)
Моралі знищує закони?
Господи!
Коли ж бо меч зійде з небес,
В кремлівські стіни стромить жало,
Щоби там Дух Святий воскрес
І демона війни не стало?
Господи!
Прошу, і плачу, і молю:
Усе в Твоїй величній волі.
Я український край люблю,
Тож хочу миру, щастя й долі.
24.08.2014 р.
***
Червоних досить нам серпів
Завжди лякало божевілля
В часи розідраних думок.
Жорстке, розбещене свавілля
Червоний світу вніс «совок».
У все людське приносив зраду,
Серпом і молотом махав,
На Божу не звертав пораду,
Про людяність лише брехав.
У час важкий для України
Кремля підтримав тероризм,
І батька смерть, і плач дитини…
Зі смертю ходить Комунізм.
Тож я прошу лиш заборони,
Червоних досить нам серпів…
У них кремлівські ще погони,
Народ достатньо це терпів.
26.05.2014 р.
***
Московські в рясах фарисеї
Московські в рясах фарисеї
Війною Бога прославляють,
Немовби давні іудеї,
Христа за злато розпинають.
Ідуть війною ради миру,
Рікою ллється людська кров.
Надія чомусь в них на силу,
Змінила ненависть любов.
В безглуздя мудрість підмінили,
А за молитвою війна.
Чорти під рясами осіли,
Сміється злобно сатана.
Молімось, браття-українці,
За тих в підрясниках мужів.
Вони у чорта стали бранці,
Їх душі демон полонив.
Направмо, браття, свою віру
На шлях небесної ріки,
Проявить Мудрість Божа силу,
З-під ряс подінуться чорти.
24.07.2014 р.
***
На мир з Кремля нема добра
Трава сплакнула… І опала
Сльозинка чистої роси.
Ранкова пісня замовчала,
Пташині змовкли голоси.
На цім скінчилось перемир’я.
На мир з Кремля нема добра.
В траву сховалося сузір’я.
Гарматна почалась гроза.
Немовби град летіли кулі.
Злили блокпост стальним дощем.
Пророцтво не збулось зозулі…
Час миру,
А далі зриви із вогнем.
У відповідь знялась лавина,
«Джмелі» летіли та «шершні».
Неподоланна Україна,
Безстрашні воїни-сини.
Лавина точки накривала,
Кусали боляче «шершні»,
Пальба гарматна замовчала,
Втікали з жахом вороги.
Замовкло все, і лиш зозулі
Лічили спокою часи.
І так тривожно ку-ллі, ку-ллі,
Птахів співали голоси.
21.06.2014 р.
***
Не раз запитував себе
Не раз запитував себе:
«Хто ж полонив кремлівські стіни?
Чи Божий Дух ще там живе?
Чом присмак й запах мертвечини?»
Немовби люди, як і всі…
Мужі… Жінки… Стійкі парфуми…
Одягнені при всій красі
Обранці, віртуози з Думи.
Портфель зі шкіри і кольє,
Годинник з золота, браслети.
Усе, усе в них ніби є
Розваги в замках та бенкети.
І лиш обділені одним –
Душа від золота в Мамони.
Живуть життям лише нічним…
У кого Бог, а в них мільйони
Із гніву, й заздрощів, й страху,
Пихатості й без меж гордині.
Тому розпалюють війну,
Їх військо бродить в Україні.
Чую запах мертвечини,
Прогнило в Кремлі усе.
У крові кремлівські стіни…
Україну Бог спасе!
04.07.2014 р.
***
Росіянам
Брати та сестри ми по вірі.
Рубець на тілі багрянить…
Нам жити б в злагоді та мирі,
Та гордість ваша не велить.
Ви московіти, ми кияни,
Ми волю кров’ю здобули.
У Бога рівні християни,
Тож чим хизуєтеся ви.
Слова у вас і ті лукаві,
Добра такого став пруди.
Росія прагне жити в славі,
Нахабством славиться завжди.
А ваша зверхність недоречна,
Вона розкол несе в життя.
Брехливість дуже небезпечна –
Ворожість вносить у серця.
Брати та сестри ми по вірі,
А між державами кордон,
Тож не поводьтеся, мов звірі…
Дотримуйтесь закон ООН.
22.04.2014 р.
***
Братам росіянам
Коли я плачу, ви смієтесь,
Коли сміюсь – злоба у вас.
Поставлю кому між куплетом,
До крапки не дійшов ще час.
Ми з вами різні і подібні,
Плюси та мінуси свої.
І не багаті, і не бідні.
Кому потрібні ці бої?
У вас простори неосяжні,
Нам вистачає те, що є.
А може, справи геть неважні,
В чуже подвір’я вас несе?
Ми тільки вірусу збулися,
А ви підносите нам свій.
Коли ти брат, то зупинися,
Розбрат, прошу тебе, не сій.
Хоча могутня ви Росія,
В нас дух, мов кремінь чи метал.
До крапки маю ще надію,
Що Бог замінить ваш «ментал».
18.05.2014 р.
***
Браття-росіяни
Росія. Браття-росіяни
Звірюка править зараз вами.
Оце ху*ло, ла-ла, ла-ла,
Оця собака із Кремля,
Ця пошесть роду сатани
Вас кличе, браття, до війни.
Він перейшов уже межу…
Одне гав-гав, жу-жу, жу-жу.
Росія, браття, на майдани!
Зніміть всі путінські кайдани,
На площі ставте барикади,
Хай димом дихають ці гади.
Коктейль беріть та силу волі,
Свої й дітей міняйте долі.
Вже досить бути холуями,
В питанні волі ми із вами.
24.08.2014 р.
***
Путіну
Ти подобився весь корсару
З минулих прадідів часів.
На Божу не зважаєш кару,
Чи може демона десь стрів?
І він заполонив твій розум,
І кігті тигра в душу вплів,
Залив вина нелюдську дозу…
На гак його живцем підсів.
Він лаври світу кинув в ноги,
Вінками тебе вшанував.
Шепоче гордо: “Ми мов боги!”
І Крим без бою весь віддав.
На все про все веління Боже.
Ти вибрав пагубний лиш шлях.
На край наш дивишся вороже,
Бо демон у твоїх думках.
Багата сонцем Україна –
Поля родючі і сади,
Вона не стерпить слов’янина,
В душі у котрого чорти.
28.03.2014 р.
***
Хальт Путін, рашин фюрер
Без сліз я плачу тихо, тихо,
У грудях біль вогнем пече,
Над краєм висне руське лихо
І давить на моє плече.
На берегах морських вояки
(Братами звалися колись)
Кусаються, немов собаки…
На Крим, як кістку, наляглись.
Чи то вони такі голодні?
Чи не годують їх давно?
А чи царі їх новомодні
Росію кидають в лайно?
О, царю руський, самодуре,
Шматком цим ситим не вдавись…
Хальт Путін, рашин фюрер,
Поки не пізно, зупинись.
26.03.2014 р.
***
Схожість
В Інтернеті тьми «владику»
Узрів із «надцятого» віку.
Немов хитнулася земля,
Я очі стрів вождя з Кремля.
Стовідсоткова у них схожість,
Все ж та холодність і ворожість.
Він поїдав людські тіла…
Наскільки схожі їх діла.
Добав московському лиш роги,
Два демони в очах. Не боги,
Як хочуть показати ті.
У котрих руки у крові.
О, Боже, Ти вже знав тоді,
Що хлопці згинуть молоді,
Що прийде демон у вогні,
Котрий ожив, сидить в Кремлі.
06.05.2014 р.
***
Лице путінської Росії
Гинуть хлопці. Гинуть люди.
Сатаніє цар Кремля.
Смерть на сході. А приблуди
Лізуть, лізуть звідтіля,
Де триколор славить того,
Що винищує народ,
Що себе вважає богом,
А війну – дари щедрот.
Сіють кулі ці приблуди,
Там розкрадена земля,
І несуть терор повсюди
Під знамена із Кремля.
А царьок здаля невпинно:
«Наших воїнів нема».
Тільки зброя безупинно
Їде в край, немов чума.
Ось воно лице Росії –
Утопити світ в крові.
З автоматами месії –
З демоном у голові.
18.06.2014 р.
***
Кремлівським окупантам
Війна і сльози… Біль… Туристи…
В містах зруйновані дахи.
Тіла загиблі. Вантаж «двісті»
Московські полонив шляхи.
А ви рушали, мов «герої»,
Аби гнобить сусідський рід.
А повернулися ізгої,
Скінчився в трунах ваш похід.
Чи варті смерті брудні гроші?
А чи обіцянки царя?
Несуть в конвертах листоноші
Про батька смерть, про плач дитя…
Паркан ворожості, зневаги –
Ганебно-дика ваша ціль…
В мій дім принесли ви розваги» –
Війну та сльози, розпач, біль.
09.06.2014 р.
***
Як я бачу Україну
А я чекаю вістку з сходу
А я чекаю вістку з сходу…
Коли ж скінчиться ця війна?
Коли жахи мого народу
Припинить Господа рука?
Коли молитва материнська
За сина до небес дійде
Й навала спиниться ординська,
І Україна розцвіте.
Усе чекаю добрі вісті
І щохвилини я їх жду.
Смертей вже досить в моїм місті!
За те ненавиджу війну.
Салют чекаю перемоги,
І милість Бога над усе.
А поки зранені тривоги,
Колони танків на шосе.
05.09.2014 р.
***
За край молюся у покуті
Останній час думки прикуті
На схід, бо там іде війна.
За край молюся у покуті
Сп’янілий, ніби від вина.
Прошу у Бога допомоги,
Із лабіринту знайти хід,
Страждання, болі зупинити,
Пустити смерть людську в обхід.
Душа ще поки не співає,
Та знаю: скоро буде мир.
Молитва ненависть спиняє,
Загасить братовбивчий вир.
Відступить ворог перед Богом,
Ні кроку далі не пройде.
А щастя поряд, ось за рогом,
З молитвою і мир гряде.
02.06.2014 р
***
Поки журба, а буде світло
Поки журба, а буде світло,
Як згине пошесть і пітьма,
Всміхнеться доленька привітно
І буде здолана зима.
І кожна смерть, і кожна рана,
Як та запалена свіча
Лице освітить у тирана
І скине демона з плеча.
І розійдуться водограї
В поля, озера та ліси,
А у веселках небокраї
Співочі виллють голоси
Про Бога, небо, мир рікою,
Про щастя осяйних облич,
Про спокій тіла із душею,
До миру вічний серця клич.
І буде, буде в краю світло
Без пошесті та без пітьми,
Всміхнеться доленька привітно
Й радітиме разом з дітьми.
18.06.2014 р.
***
Не слави прагну я, а волі
Не слави прагну я, а волі,
Прекрасних днів, мов квітів в полі.
Щоб сміх лунав завжди дитячий,
Щоб світ побачив люд незрячий.
Щоб мир гуляв, як вітер в світі,
Щоб сонце золотилось в житі.
Щоб за дітей батьки раділи,
Щоб не росли в степу могили.
Не слави прагну я, а слова,
Щоб у хатах завжди підкова
Принесла щастя в копну сіна.
Молилася б завжди людина,
Просила Богу лише славу,
Боліла б серцем за державу.
Я вірю: що прагнення моє
Дозріє і житом проросте.
06.05.2014 р.
***
Не падаю духом
Я не падаю духом, бо із Богом живу,
Як падає листя, чекаю весну,
Коли хочеться спати, натискаю клаксон,
Із болем душі я лечу в унісон.
Я не падаю духом, іду крізь місця,
Де терен колючий, вчепивсь до лиця.
Я не падаю духом, знаю сонце зійде,
Бо віра й любов поряд мене іде.
Я не падаю духом і радію завжди,
Бо кожна хвилина – урок на землі.
Я не падаю духом і уроки сприйму,
Бо слово від Бога – любов, що візьму.
Я не падаю духом, коли серце болить,
Моя Україна, у ній мені жить.
Я вірю, надіюсь, і кохаю, й люблю,
Бо щастя для краю у Бога молю.
20.03.2014 р.
***
Перед очима круглий глобус
Перед очима круглий глобус…
Держави бачу та моря.
Я тридцять другий найшов градус –
Це українська є земля:
Золотоверхий, славний Київ,
Поліський край і край Карпат,
Шляхи солоні Коломиї,
Степів солодкий аромат.
В лісах веселе стоголосся,
В полях перебіги вітрів.
В краю єдинім все злилося,
Щасливі очі тут я стрів.
О, краю мій, моя державо,
Що не крутну – і лише ти…
І голос з неба: «Браво! Браво!»
Золотоверхі куполи.
11.07.2014 р.
***
Спасибі, Господи
Спасибі, Господи, за силу:
За міць броні та дух людей.
Я вірю в щастя, в совість вірю,
У поле руж і сад з лілей.
Я вірю в мир у нашім краю,
У щиру усмішку братів,
У переливи водограю,
Я вірю в все, як Ти б хотів.
Спасибі, Господи, за віру,
За сонце в небі голубім.
Я прагну спокою та миру
І жити хочу лише з цим.
Я не один, таких багато,
На карті цілий океан.
В Україні чисте злато
З Твоїх, мій Господи, прочан.
Спасибі, Боже, і я знаю:
Ти не покинеш в час війни,
Тому з молитвою благаю,
Бедлам сусіда зупини.
18.07.2014 р.
***
Різдво Богородиці
Литаври в небі, скрипалі,
І арфи сонячні та ліри,
Оркестри бачу чи малі
Псалми співають, пісню віри.
І ноти падають дощем,
У храмах дзвони переливом,
Ангели вогняним кущем
Дитятко забавляють співом.
Родилась Діва, немовля,
Що в лоні містить Невмістиме.
Її сам Бог благословля,
Вона з добра рядно плестиме.
О Матір Божа, Всецариця,
Ти Непорушна є стіна
В Твої вдивляюся я лиця,
Ти в різних постатях одна:
Неопалима Купина,
І Цвіт Нев’янучий, і Ніжність,
І Чаша Невипивана
Без дна, і Радості всіх Радість…
Я стану, Боже, на коліна
І молитовно полечу…
О Мудросте Царя нетлінна,
Державі миру я прошу.
21.092014 р.
***
Те, що було, те все минуло
Те, що було, те все минуло,
Сучасність нині головна.
Поки під східним «братнім» дулом
Гряде невизнана війна,
У ній і ми, як ті спартанці,
Черпаєм снагу та життя.
Прокинемось якось уранці,
Почуєм співи солов’я.
І понесеться по просторах
Щедрот небачених душа,
Трембіти сповістять у горах:
«Жива країна молода».
Я крикну: «Слава Україні!»
«Героям слава» відповість.
Слова ці – птахи по країні,
Із ними Божий Благовіст.
06.06.2014 р.
***
Як я бачу Україну
Не помре моя країна,
Безнадійний план Кремля.
Сонцем зшита Україна,
Богом визнана земля.
По молитві і по вірі
Скільки літ вона живе.
Поламають зуби звірі,
Вже не раз було таке.
«Від меча з меча загинуть», –
Як пророчі ці слова.
Землю сонячну покинуть
Звірі, послані з Кремля.
А я бачу Україну,
Як ту квітку польову,
Незабудку ясно-синю
І багату, і живу.
18.06.2014 р.
***
Небайдужість
Небайдужість ходить світом,
Заглядає в кожен дім
І питає, чи не шкодить,
Всім байдужим жити в нім.
Як зайшла на Україну,
Осінь пізня ще була.
Розбудила враз країну,
Що байдужою жила.
Піднялися з сну мільйони,
Загорілися вогні.
На майданах батальйони…
Небайдужі на війні.
Кожен жертвує останнім,
Хтось життя своє кладе.
Ось бабуся часом раннім
Пенсію свою несе:
«Щоб в теплі жили синочки
І броня, щоб в них була».
Листи пишуть сини й дочки…
Небайдужість в край прийшла.
Це чудово, я радію,
Пліч-о-пліч всі за одне.
Тож пишу про це, як вмію,
Україна понад все.
08.11.2014 р.
***
Сховався вітер за туман
Сховався вітер за туман,
Прозорі обважніли крила.
Затишшя схоже на обман,
Верба схилилася безсило.
Там за рікою йде війна,
Ростуть без імені могили.
А серце крає тишина.
Солдатам, Боже, дай лиш сили,
Аби піднятись в повен ріст,
Розвіяти гіркі тумани
Й людський спинити падолист…
Ця тиша, ніби сіль на рани.
А поки мряка і туман,
І обважнілі вітру крила.
Затишшя схоже на обман.
Про тишу смерть чомусь просила.
06.11.2014 р.
***
Мудрість в душу покладу
Спинити вітер я не можу
І в швидкості змагатись з ним,
Погоду не зміню негожу,
Живу спокійно якось з цим.
За димом бігати не хочу,
Не бачу цілісності в тім.
Добро робити лиш охочий
І нести людям в їхній дім.
У цім велику мудрість бачу,
Бо за добром іде любов.
За вітром з димом я не плачу.
У них я спокій не знайшов.
Нехай вітри летять у поле,
Нехай там гонять сизий дим,
А з ним людське безлике горе…
Залишу день лиш золотим.
В цей день зустріти б Мудрість Божу
Правдиву, чисту, як сльозу,
Погоду сонячну, погожу,
Цю мудрість в душу й покладу.
Чого і вам усім бажаю,
Покиньте вітер й сизий дим.
Стерня безмежна урожаю
Любові,
Її несіть у власний дім.
19.05.2014 р.
***
Як ріже біль, то я сміюся
А календар скидає дні,
Листочки падають щоденно.
Живемо, ходимо земні.
Чи втрати зносимо смиренно?
Цей світ прекрасний… Хоч важкий,
Коли згасають близькі люди.
На лик дивлюся осяйний,
Кричу: “Повірте в Бога, люди”!
Терпіти стане легше біль,
Коли із вірою молюся,
Бо Небо й Бог – єдина ціль…
Як ріже біль, то я сміюся.
20.03.2014 р.
***
Сльоза
Липневий ранок. День. Неділя.
Сміється сонечко росі.
Десь похорон, а десь весілля,
І різні сльози на щоці.
Одні тужливі і від болю,
А інші – квіти в рушниках.
І кожна падає на долю,
І по своїх бреде стежках.
І так щоднини, щогодини
Гуляє всесвітом душа.
Вмирає й родиться людина,
Від болю й щастя є сльоза.
20.07.2014 р.
***
Жовтневий ранок
Багряніє, кровоточить
Жовтневий ранок із спросоння.
Червоні промені-гаки
Чіпляються за підвіконня.
Зорить пожежа на межі.
Вогні між небом і землею
Малюють дивні міражі,
Співають оди Прометею.
Дивлюсь здивований і я,
Немов зустрів війни відлуння.
Палахкотить важка броня…
Із хмар сплелася дужа кловня.
Окраєць сонця визирнув,
А там ще місяць блудний ходить.
З хмарини вітер кров лизнув,
Сп’яніло між домами бродить.
Живе у мирі та війні
Моя країна одночасно.
Й ранкові обрії-вогні
Про це нагадують негласно.
03.10.2014 р.
***
Прийми любов з мого вірша
У золотавих чобітках
Проміння сонячне стрибало,
Весну принесло на руках,
Теплом співаночки постало.
Де ступлять, квіточки весни
Мережкою лягають в травах.
Вітри колишуть ясени,
Співають ранки у загравах.
І ось у поле вийшов я,
І босоніж ступаю в росах,
Покрилась золотом ступня…
Веселка у вербових косах.
Це рідний край, моя душа,
Це вільна, щира Україна.
Прийми любов з мого вірша,
Ти мати, я ж твоя дитина.
19.04.2014 р.
***
Калина червона
Калина червона – символ любові,
Символ свободи, пролитої крові.
Калина червона в моїй Україні
З часів Святослава квітує понині.
Калина червона – ягідка щастя,
Крапелька ніжна земного причастя.
Тебе, мов кохану, у серці тримаю,
Візьму у долоні частиночку краю.
Ми гідні свободи, правди і миру,
Ми гідні носити усмішку щиру.
Тримаймо, як сонце, червону калину,
Тримаймо у славі завжди Україну!
09.06.2014 р.
***
О, Україно
О, краю рідний, Україно!
Тобі присвячую рядки.
Ти перед Богом на колінах
Стоїш в молитві залюбки.
Палають на сорочці мальви,
Й волошки ніжні польові,
І соняхів яскраві барви –
У Божі вбрана кольори.
Додам орнамент ще словесний,
Впишу в рушник, що з полотна,
Наш колір жовтий та небесний,
І Батьківщина в нас одна.
Хай полетить рушник по краю,
У кожне місто, чи село.
Твій біль, мов свій, я пам’ятаю…
А ти, як мальва, ожила.
З тобою й ми, всі українці,
У вишитий пов’язані рушник.
На синьо-жовтій на сторінці
Я бачу твій воскреслий лик.
07.06.2014
***
Закрию очі – спів сопілки
Закрию очі – спів сопілки
Відчув з поліських я лісів,
Цей голос ніжний перепілки,
До неба світлого летів.
Закрию очі – звук трембіти
З вершин Карпатських зеленгір
На полонинах стелив квіти
І звеселяв красою зір.
Закрию очі – дзвони храмів,
Мов хвилі, линуть до морів.
І відчуваю, ніби камінь
В провалля з горем полетів.
Закрию очі – милий Київ
В каштанах весь зазеленів
І вузол розірвав гордіїв,
Любити волю нас навчив.
Закрию очі – Україна
У ній відчутний Дух Христа.
Хтось дочку виростить, хтось сина,
А з ними Матір Пресвята.
08.07.2014 р.
***
Люблю безмежно наш я край
У кожній квіточці весни
Присутність Бога відчуваю
І святість… Як цвітуть сади,
Радію, плачу та співаю.
Твоя краса по всій Землі…
Та найдорожча Україна.
У місті, хуторі, селі
Чарує ніжністю калина.
А біла вишня як п’янить,
Рожеві квіти в абрикоса.
Немов художник, піймав мить,
І чую пісню стоголосу.
Усе тут схоже так на рай,
І в цім раю є щастя жити.
Люблю безмежно наш я край.
Живу, щоб Бога в нім славити.
17.04.2014 р.
***
Україна
Розкрадена, напівзруйнована,
Чужинським плугом орана,
Ворожими словами цькована,
Лишилася нескорена
Моя співуча ненечко,
Моя українська земля.
Ти поки все іще освистана
Вітрами чуже дійними,
Грозою гнана і розхристана
Постійними десь війнами.
З-за хмари вийде сонечко
Й тебе освітить хай здаля.
А ти в весільні сукні вдінешся
В українські білесенькі,
У світлу юнку перемінишся
В красунечку ріднесеньку.
Та головне, щоб з вірою
І з правдою завжди жила.
Розкрадена, напівзруйнована
І орана й нездолана,
Боями міцно загартована
І горда і нескорена
Лишилася ти щирою
І крила волі зодягла.
09.11.2014 р.
***
Пишу, бо словом виживаю
Посеред букв блукаю я
У римах власних лабіринтів,
В місцях безвиході – життя…
Не можна, щоб без варіантів?
Шукаю вихід кожен день,
Буває, гулі набиваю.
У долі я немов мішень…
Пишу, бо словом виживаю.
02.06.2014 р.
Оновлено: Липень 23, 2015
