Відзначимо 80-ту річницю легендарного Зосима Колбуна

Для видавництва ВКФ “Мрія” Зосим Колбун легендарний ще й тому, що є першим автором, який заключив угоду з видавництвом і автором першої виданої видавництвом книги “Нововолинськ: історія у національно-демократичному та духовному вимірах. 1989-2000 рр”. Пропонуємо ознайомитись з нотатками внучки Зосима Потаповича Вікторії Бойко.

Вікторія Бойко, кандидат історичних наук

ШТРИХИ ДО ПОЛІТИЧНОГО ПОРТРЕТУ ЗОСИМА КОЛБУНА

До 80-річчя від дня народження

Ти, брате, любиш Русь

Як хліб і кусень сала.

Я ж гавкаю раз в раз

Щоби вона не спала

Ці слова І. Франка стали відомими йому лиш в середині 90-х років. Але так склалося його життя, що приходиться «гавкати» постійно. Перший раз прийшлося це зробити ще в 4-му класі, 1949 р., коли вчителька-білоруска Надія Костянтинівна мовила: «Діти в цей день помер засновник нашої держави дорогий В. І. Ленін». Він, не задумуючись про наслідки запитав: «А коли вже ми будемо відзначати смерть Сталіна?» У вчительки від несподіванки широко відкрився рот, далі вона виставила учня в коридор: «За батьком!» Батькові вона сказала: «Мені не обов’язково йти в «органи», але я зобов’язана розказати про це у вчительській. І вас у цьому селі не буде». З. Колбун все життя вдячний цій вчительці, яка не пішла в «органи» і не розповіла «про це» в учительській.

Народився З. Колбун 20.05.1937 р. у великому поліському селі Старий Чорторийськ тоді Колківського району Волинської області. Його дитячі і шкільні роки пройшли в осередку села, який називався «Рів», де ще в царські часи поселились численні родини Колбунів і де в 40-50-роках минулого століття витав повстанський дух.

У 1956 р. після закінчення технічного училища перед від’їздом по направленню на роботу на Урал він у клубі на танцях пошарпався ( один раз вдарив) агронома колгоспу, секретаря парткому за колишню обіду, яку той завдав його сім’ї приблизно у 1950 р., переоравши сходи картоплі. Це була помста його батькові за те, що не хотів вступати у колгосп. На З. Колбуна була заведена судова справа, але так склалось, що його місце перебування стало калейдоскопічно мінятись і його не знайшли. З Уралу (м. Каслі), де він мав відпрацювати 3 роки, його призвали через 2 місяці, оділи в солдатську форму і на 4 місяці послали в колгоспи на цілину (Курганська обл.), потім на місяць на елеватор (станція Пєтухово), далі – військова служба у Владивостоці (Вторая речка), далі – станція Океанська, ще далі – Совгавань, закритий дивізіон морської авіації.

Мешканцем Нововолинська він став у 1967 р. Приблизно у 1970 р. його як офіцера запасу, запросили повісткою на зібрання офіцерів запасу, де військовий чиновник почав пояснювати, чому Радянський Союз воює з Китаєм за острів Даманський, при цьому чиновник назвав цей острів «исконно русской землей». Прийшлося З. Колбуну встати, назвати себе і заперечити йому, що цей острів не може бути «исконно русской землей», що він є колонізованою землею в результаті завоювання Сибіру. Чиновник ще раз попросив З. Колбуна назватись і щось собі записав.

17 вересня 1989 р. – в день 50-річчя возєднання українських земель (т. Зв. «золотий вересень») на електроопорах міста появились листівки, які заперечували це, називали цю подію окупацією і призивали «Геть Щербицького». З. Колбуна визвали до начальника Нововолинського відділу КДБ В. Бережного і прокурора П. Самчука для дачі пояснень, як члена КР Руху на «Оснастці».

З. Колбун заперечив причетність КР Руху до цієї акції, але заявив, що поділяє всі думки, що викладені в цих листівках. (Деталі читайте в книзі З. Колбуна «Нововолинськ: Новітня історія. 1989-2000 рр. стор. 12).

Кінець вересня 1989 р. Палац культури. Інструктор МК КПУ С. Вознюк проводив зустріч з активістами Товариства «Знання» ( а це переважно вчителі) по поводу національної символіки. З. Колбун попав на цю зустріч випадково, без запрошення. С. Вознюк зачитав історичну довідку про символіку, складену вчителем-істориком С. Гурським. В історичному розрізі про минуле ця довідка була більш-менш об’єктивною, але закінчувалась словами: «Наша радянська символіка була і залишається символікою нашої Радянської державності». Потім із залу у С. Вознюка запитали: «Там на «Оснастці» є якийсь Рух. Що вони хочуть і скільки їх?» Прийшлось З. Колбуну піднятись, вибачитись, що прийшов без запрошення, і пояснити присутнім погляд Руху на українську символіку і про майбутнє України. (Деталі читайте «Нововолинськ: новітня історія, стор. 16).

1990 р. У газеті «Радянська Волинь» появляється стаття Святослава Пирожка «Піна». Це про В’ячеслава Чорновола і його прихильників – вони є піною на оздоровчих перебудовних процесах, що відбуваються в Радянському Союзі. (Читайте додаток № 01 стор. 92 у названій вище книзі). Після появи статті С. Пирожка на сторінки «РВ» хлинув потік «одобрямсних» критичних відгуків на В. Чорновола. Прийшлось З. Колбуну висловити свою думку на цю статтю і на «одобрямсні» відгуки.

8 червня 1991 р. в газеті «Народна Рада» (м. Нововолинськ) була опублікована стаття З. Колбуна «Безславний кінець великої брехні» про афганську авантюру і про дискусію його з політичним оглядачем газети «Известия» Олександром Бовіним ще у 1987 р. з приводу поняття «інтернаціональний обовۥязок».

Листопад 1992 р. Газета «Народна Рада», стаття З. Колбуна «Хто ви, отче Павле?» – відкритий лист настоятелю Успенської церкви с. Низкиничі. Автор очікував прихід войовничої півсотні прихожанок – прихильниць О. Павла на чолі з ним до свого будинку. Цього не відбулося.

Починаючи з 2000 р. З. Колбун постійно нагадував міській владі, що перейменування вулиць потрібно продовжити.

Постійні дискусії з неокомуністом О. Філінюком, який намагався зробити з Т. Г. Шевченка прихильником комунізму. Читайте відповідні статті в «НМ».

2003 р. – Видання «Хто є хто на Волині. Видатні земляки». Книгу відкриває вступом голова облдержадміністрації Анатолій Француз. В книзі нічого нема про УПЦ КП. Прийшлося З. Колбуну написати вۥїдливу репліку у «Волинь-нову» – близиться час, коли А. Француз і його неволинське оточення перестануть бути видатними земляками – волинянами. Репліку «Волинь-Нова» не опублікувала.

У газеті «Вільна думка» 2007 Р. з. Колбун розміщує статтю «Як у Нововолинську «прихватизували»мікрофони і ЗМІ» і як біля символічної могили борцям за волю України перший заступник мера В. Рожелюк не давав йому мікрофона. Прийшлось говорити без мікрофона про обіцяну, але неприсвоєну вулицю Шухевича.

У 2009 р. З. Колбун разом з Галиною Смірновою (голова спілки політвۥязнів і репресованих) ініціювали і провели в залі засідань міської ради конференцію, присвячену 100-річчю з дня народження С. Бандери. Обіцяне міською владою (Світлана Груй), видання збірника доповідей не відбулося.

У 2009 р. на відзначенні 20-річчя НРУ у Палаці Культури З. Колбуну ведучий голова Руху Ф. Захарчук не надав слова. Прийшлось З. Колбуну самовільно вийти на трибуну і сказати, що у місті блокується подальше перейменування вулиць.

У 2014 р. З. Колбун на сесії міської ради був опонентом з приводу присвоєння «Почесний громадянин міста» М. Мєркулову і М. Лейкіну, наводив переконливі аргументи, чому цього не слідує робити. М. Лейкіну все-таки присвоїли це звання. Для історії – в радянські часи він приходив у ЗОШ -1 (тепер це НВК «Колегіум») і прислухався, на якій мові розмовляють у цій школі на перервах (а це була російська школа) учні і вчителі, яким загрожувало звільнення. І ще одне. Років 5 тому неокомуніст О. Філінюк відродив у цій школі існування піонерської та комсомолької організацій і учням причіплювали на груди георгіївські «колорадські» стрічки.

З початку 2016 р. З. Колбун постійно висвітлював у «НМ» і нововолинських інтернет-сайтах тему «Куди подівся памۥятний знак-камінь Т. Г. Шевченку?» Не допомогло й звернення до поліції. Тому З. Колбун зробив логічний висновок – оскільки міські посадовці не були у витоків спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку, вони знищили пам’ятний знак – камінь, щоб він не нагадував їм про це.

Жовтень 2016 р. стаття З. Колбуна на Нововолинських інтернет-сайтах «Як редактор «НМ» І. Лісовий став людиною у футлярі». Це реакція на не надрукування у «НМ» статті «Нововолинськ і ГКЧП».

2016 р. – Злий лист З. Колбуна нинішньому, редактору О. Згоранцю «Волині-Нової»з приводу вихваляння на сторінках газети попередніх редакторів П. Шафети і С. Сачука. З. Колбун памۥятає повість П. Шафети «Чорний легіон (1986 р.) – це про упівців, що емігрували і статті С. Сачука у «Волині» на початку 90-х про «бізнесмена нової формації» Віктора Литвинюка. Останній парторг «Оснастки» був великим шахраєм.

2017 р. З. Колбун – автор статті на Нововолинських інтернет-сайтах «Майстер мімікрії – це про міського голову В. Б. Сапожнікова.

У 2017 р. З. Колбуну прийшлось ще раз «гавкнути» на Нововолинських сайтах на Святослава Пирожка по поводу презентації його книг у центральній бібліотеці, зокрема на книгу «5 хвилин у суботу» – це про його виступи на обласному радіо, починаючи з 1990 р. по 2008 р. В оповідці за 1990 р. він наводить витяги з віршів Тичини, Сосюри, Рильського, які вихваляли Сталіна. При цьому С. Пирожко забуває, що він писав у 1989 р. у статті «Піна» про людей, що боролись із сталінізмом, тобто він не мав морального права критикувати цих авторів.

18.02.2017 р. у Нововолинську відбулась зустріч о 17-й годині з М. Саакашвілі в дитячо-юнацькому центрі. З. Колбуну прийшлось «гавкнути» на Нововолинську владу на Нововолинських інтернет-сайтах з приводу фейкових оголошень про «Зустріч з М. Саакашвілі відбудеться о 18 год. на 15 мікрорайоні». Таким чином, нововолинські посадовці хотіли завадити зустрічі.

Нині З. Колбун опікується спорудженням стели – памۥятника репресованим і загиблим в УПА близьким і далеким родичам в с. Старий Чорторийськ,