Думки волонтера про зустріч з Юрієм Щербиком
Хто сподівався в той вечір почути цікаві історії з воєнних буднів нашої армії там, на Донбасі, той, напевно, даремно промарнував час. У виступі Юрія Анатолійовича про саму війну було зовсім мало, а ось що стосується особистих роздумів і відповідних висновків, зроблених в той час на рубежах ліній оборони – про це і йшлося на зустрічі 29.01.2019 р.в приміщенні Нововолинської центральної міської бібліотеки з волинським поетом.
Про це і говорили, і декламували віршованими рядками, про це співалось під гітару…
Саме такими пригадуються і розповіді ветеранів другої світової війни. Вони швидше стануть розповідати кумедні та смішні історії зі свого армійського життя, ніж будуть «обсмоктувати» принади військових баталій або власного героїзму. Хто був там, той ще раз підтвердить, що на війні романтики мало. Від спогадів сивочолих ветеранів другої світової, які вже майже в повному комплекті «перебазувались» в кращі та спокійніші світи, можна продовжити цю тему обпаленими акордами «інтернаціоналістів» афганського контингенту, далекими відголосками військових чуток з Кавказу, що регулярно доносились до України через національні мас-медіа і через «дiвiдiшки». На торгових ринках і вокзалах вони ледве не щоденно проголошували їхню власну(не нашу!) аксiому: «без войны не живет ни одно-о поколе-э-нь-ее… »
Для композитора i поета Юрiя Щербика як, напевно, і для багатьох демобiлiзованих зi сходу нашої країни, вiйна не стала професією, не перетворилась у власне хобі. Вона залишилась у спогадах важкою і небезпечною працею, ще одним службовим відрядження з підвищенням власної кваліфікації (яку набував аж у Португалії). Він просто служив (якийсь час і водієм) в сталевих лавах 72-гої бригади на війні, до якої не готувався, бо не чекав її. Навпаки, мав сподівання на врегулювання і примирення виключно дипломатичними методами.
– Юрію Анатолійовичу, скажіть наскільки важко для вас було втрачати своїх бойових друзів-побратимів? – ще одне пікантне запитання поставив хтось із присутніх.
– На сході ми були психологічно готові до цього, адже там йде війна. Втрачати своїх друзів у мирному житті: смерть від алкоголізму і тому подібне – це також важкий тягар – відповів митець…
«Він такий скромний і тихий, що це навіть незвично в сучасному середовищі», – схарактеризував Юрія один з організаторів цього вечору. Він такий як, напевно, має бути кожен представник цієї категорії суспільства – елітної категорії українських харизматів, знахарів людських душ. Без демонстративного «стержня», без індивідуалізму і піару. Оцінивши власний талант як покликання і обов’язок перед суспільством, як свій хрест, але ні в якому разі не спосіб самовип’ячення чи за особистий привілей. Люди з такою «професією» не залежать від часу, в який проживають, від моди і різних суспільних уподобань.
Заради слави й грошей, «пришансонно»
Співати про романтику тюрми –
Не буду. Україна – це не «зона»,
Як хтось хотів би. З вільними людьми –
Я мрії спільні матиму і плани,
Вони – нащадки мудрих кобзарів…
І хай виходять люди на майдани,
Аби почути слово їх і спів.
(11.02.14.Ю. Щербик.)
Вадим Карпіна, волонтер НЦДВ ОМ 7МБ
